Все записи автора admprvvl

АЛЮЗІЯ — АМПЛУА

АВТОРСЬКЕ КІНО загальна назва малобюджетних фільмів, у яких продюсер, сценарист, режисер поєднані в одній особі, і, таким чином, кіно-картина максимальною мірою є вираженням авторської позиції відповідно до теми фільму. Див. «Елітарне кіно».

АЛЮЗІЯ В КІНО, АЛЮЗИВНЕ КІНО [англ. Allusion; від лат. Allusio жарт, натяк] -щодо сучасного американського кіно має на широкий спектр значень: прямі цитати з давніх фільмів, «увічнення» жанрів минулого, а також їх сучасну переробку, ремінісценції, парафразування сцен із класичних фільмів,сюжетнихмотивів, кадрів, які запам’яталися, фраз із діалогів, характерних жестів героїв тощо. Система створеня алюзій у сучасному кінематографі США багата і різноманітна. Крім вищезгаданих варіантів, це, поряд із цитуванням, різноманітні форми імітації історичних кіноджерел; згадування в діалогах назв визначних й ординарних фільмів, режисерських імен; стилізація нарочитої архаїки; «лукава гра» з назвами фільмів, які мерехтять на задньому плані у формі реклами, афіш; модифікація персонажів, сюжетів, мотивів старих фільмів. Прямим спадком американського захоплення авторським кінематографом став, на думку критика Н. Керолл, «алюзивний бум», який почався з першої половини сімдесятих років. Озброївшись списками фільмів, що були складені Е. Саррисом, та естетичними теоріями Ейзенштейна, Базена, Годара, Маклюена, значна частина покоління, яке виросло в п’ятдесяті роки, заззнала кінолихоманку й буквально атакувало історію кіно. Представники цього покоління пристрасно вишукували фільми, яких не бачили, настирливо поверталися до старих стрічок і намагалися їх класифікувати. Серед частини американських глядачів розвилося безпрецедентне почуття кіноісторії. Серед тих, хто в 60-ті роки відкривав для себе кіноісторію -здебільшого американського кіно, були й майбутні режисери. Втягнуті у вир дискусій та відкриттів, вони закріпляли у своїй естетичній свідомості, яка лише формувалася, критичні оцінки, народжені практикою авторського підходу. Теми, стилі, експресивні засоби, притаманні старим фільмам, вони вивчали у тому вигляді, в якому ті були відібрані й узагальнені американськими теоретиками авторського кіно. Закономірно, що свої учнівські враження, інтелектуальні захоплення вони згодом спробували включити до режисерських робіт. З’явилася спілка режисерів, ерудиція яких перевершувала ерудицію глядачів, що захоплювалися історією кіно. Серед них П. Бартел, П. Богданович, Д. Карпентер, М. Чіміно, Б. Кларк, Ф. Коппола, Б. Де Пальма, Д. Хоппер, Ф. Кауфман, Д. Лукас, Т. Малік, Д. Ромеро, М. Скорсезе, С. Спілберг, К. Тарантіно.

АМАТОРСЬКИЙ ФІЛЬМ [Amateur Film аматорський фільм] створений одним або групою аматорів. Зйомки аматорських фільмів дістають поширення у 20-ті роки, коли в різних країнах налагоджується виробництво портативних знімальних кінокамер. Спершу любительські фільми знімалися на 16 і 8 мм кіноплівку. Із розвитком відеотехніки аматори здійснюють зйомку фільмів на портативні відеокамери та мобільні телефони. На сьогодні проводяться кінофестивалі аматорського кіно.

АМПЛУА [франц. Emploi -застосування] відносно стійкі типи ролей, які відповідають віку, зовнішності й стилю гри актора; трагік, комік, герой -коханець, субретка, інженю, травесті, йолоп, резонер та ін. У XX ст. це поняття виходить із ужитку.

АНІМАЦІЯ

АНІМАЦІЙНЕ КІНО, АНІМАЦІЯ [англ. Animation;BW лат. Animatus живий] відповідно, анімація оживлення, до речі, саме звідси походить і медичний термін «реанімація». У кіно анімацією називають мистецтво мультиплікації (дослівно розмноження). Вид кіномистецтва, твори якого з’являються шляхом зйомки послідовних фаз руху мальованих (графічна мультиплікація) або об’ємних (об’ємна мультиплікація) об’єктів. Перші мальовані фільми побачили світ у 1908 році (Франція), об’ємні у 1911 (Росія). Визначні діячі мультиплікаційного кіно В. Старевич (Росія), В. Дісней, Й. Трнка (Чехословаччина), Й. Попеску Гопо (Румунія), Т. Дінов (Болгарія); у Російськії! Федерації Л. Альмарик, І. Іванов Вано, О. Птушко, Ф. Хитрук, В. Котьоночкін, Ю. Норштейн, О. Хржановський та ін. Анімація старіша за власне кіно, яке багато в чому саме їй забов’язане своїм народженням. Споконвіку люди прагнули оживити зображення. Ще в середні віки знаходилися умільці, які розважали публіку сеансами рухливих малюнків, за допомогою оптичних пристроїв на зразок фільмоскопів, куди вставляли скляні пластини з малюнками. Такі апарати називали «чарівним ліхтарем» laterna magika. Пластини незабаром замінили гнучкою стрічкою з намальованими кадриками. Деякі джерела вважають днем народження анімації ЗО серпня 1877 року день, коли в Парижі був запатентований такий апарат праксиноскоп Е. Рейно, чиї мультсеанси мали у глядачів неабиякий успіх. А після винаходу в 1895 році братами Люм’єр сінематографу настала черга кіноапаратів і кінострічки. Тому формально анімація вважається не прабабу сею, а молодшою сестрою кіно, і поява перших мальованих мультфільмів («film» англ. і є плівка) датується 1906 роком. В Америці «Чарівна авторучка» С. Блектона. Незабаром у 1912 році в Росії В. Старевич винайшов об’ємну анімацію, ожививши засобами кіно лялькових комах у кумедній мульпародії «Прекрасна Люканіда, або війна вусачів і рогачів». З цього часу анімація успішно застосовувалась і у великому кіно, особливо фантастичному, адже відомий Кінг Конг, спілберговські динозаври та інопланетяни все це по суті мультперсонажі. У 70-ті роки до найбільш ходових видів анімації мальованої та об’ємної (лялькової) додалась й комп’ютерна. Але це досить трудомістка і дорога справа, тому перший повнометражний (тобто тривалістю більше години) комп’ютерний мультфільм «Історія іграшок» (США) створювався довгих чотири з половиною роки і з’явився зовсім недавно у 1995 році. За сторічну історію кіно талановитими аніматорами було створено чимало шедеврів, але найбільш визначною постаттю став американець В. Дісней, який переконав увесь світ, що анімація не дитячі вироби, а цілком самостійне мистецтво для всіх вікових груп, унікальна країна живої фантазії.

АНІМЕ — APT ХАУС

АНІМЕ [Anime] різновид анімаційного кіно. Японські мультфільми, створені на основі книжкових коміксів у покемоноподібній манері малювання. Технологія аніме окрім мультфільмів знаходить застосування у хентай японській еротиці. Див. «Хентай».

АНТИГЕРОЙ [Antiheros від грец. Anti префікс, що означає протилежність + Heros герой] персонаж, позбавлений справжніх героїчних рис, але який займає центральне місце у фільмі. Найчастіше мова йде про невдаху або жертву. З антигероем, на відміну від героя, глядачеві важко ототожнювати себе, що посиляє ефект відчуження. Російський філософ С Франк називав антигероя людиною, «що втратила віру, але тужить за святинею». Американські фільми 60 70-х років: «Напролом», «Професіонали», «Брудна дюжина», «Поштар завжди дзвонить двічі».

APT КІНО див. «Арт -хаус».

APT ХАУС [англ. Art House художній дім] спершу кінотеатр, у якому демонструвались авангардні фільми або кінокласика для підготовленого глядача. Оскільки такі фільми разраховані на більш досвідченого глядача, арт хауси часто розташовувалися поблизу коледжів й університетів. Подібні кінотеатри були невеликими. Вони почали з’являтися в США наприкінці 1950-х на початку 1960-х було їх вже близько 500. З часом під арт хаусом почали розуміти взагалі кіно для підготовленого глядача або елітарне кіно. Див. «Елітарне кіно».

АФРОАМЕРИКАНСЬКЕ КІНО

АФРОАМЕРИКАНСЬКЕ КІНО незважаючи на шквал заперечень, викликаний стрічкою «Народження нації» ще у 1915 році, Голлівуд у наступні 50 років не вніс майже ніяких змін у свою політику щодо чорних акторів, як і раніше відводячи їм ролі рабів, слуг і злочинців. Але у 1960-ті роки рух за громадянські права чорних американців, який очолювали такі різні люди як Мартін Лютер Кінг і Малколм Екс, примусив білу Америку переглянути свої погляди на расову проблему. У 1967 році Голлівуд відреагував на це картинами «У розпалі ночі» та «Вгадай, хто прийде на обід» (у головних ролях знявся темношкірий актор С Пуатьє), в яких різноманітні білі персонажі усвідомлюють хибність расових забобонів. Та все ж таки, незважаючи на успіх Пуатьє, афроамериканські актори до сьогодні з труднощами вписуються у магістральний напрям американського кіно. Найбільш відомими чорношкірими акторами є Е. Мерфі, Д. Вашингтон, В. Голдберг, В. Снайпс. Афроамериканські режисери почали відігравати помітну роль в американському кінематографі після виходу на екран картини М. Ван Піблса «Мелодійна пісня Баадасс» (1971). Але найважливішою подією в афроамериканському кіно став дебют С Лі у 1986 році у стрічці «Вона дістане своє». Після цієї кінокомедії він зняв фільм «Вчинити правильно» (1989), досить суперечливу стрічку, в якій робилася спроба аналізу расових проблем сучасного міста. Вона стала першою картиною, в якій підліткові проблеми сучасної Америки висвітлювались із точки зору чорних американців. Творчість Лі надихнула багатьох молодих темношкірих кінематографістів, включаючи Д. Сінглтона, Е. Діккерсона й Д. Деш.

БЛОКБАСТЕР

БЛОКБАСТЕР [англ. Blockbuster бомба великого калібру, яка змітає перепони, фільм -бомба, який за своїм убивчим потенціалом від початку зорієнтований на смаки найширших глядацьких мас] у кіно жаргонний термін, який означає високобюджетний фільм (більше 100 млн доларів). До блокбастерів можна також віднести такі фільми, як «Термінатор», «Тер-мінатор 2», «Водний шлях». Еру блокбастерів відкрив тріумфальний успіх фільму С Спілберга «Щелепи» (1975). З минулих постановок зі значним кошторисом до розряду блокбастерів потрапили б фільми «Лоуренс Аравійський» (1962) та «Клеопатра» (1963). Починаючи з 1970-х років панівне місце у Голівуді зайняла нова генерація кінематографістів, яких назвали «кінопаростками». їхні «блокбастери» зі значним кошторисом розраховані в першу чергу на молодіжну аудиторію. Такі гостросюжетні «розважалки» випускають нині повсюдно, їхньому виходу на екрани передують гучні рекламні кампанії, які мають забеспечити їм касовий успіх. Найбільшої слави серед режисерів нового покоління зажили Ф.Ф. Коппола, Дж. Лукас, М. Скорсезе та С Спілберг. їх назвали «кіно паростками», бо вони здобули спеціальну кінематографічну освіту, й на-добуті знання про історію кіно спричинили сильний вплив на їх режисерський почерк. Стрічки Копполи «Хрещений батько» (1972) та Спілберга «Щелепи» (1975) розпочали нову еру «блокбастерів». Блокбастер це, зазвичай, масштабно-постановочний високобюджетний фільм, тому й жанри обираються видовищні фантастичні, пригодниць-кі, історичні або екранізація голосного бестселеру. Задля більшої гарантії успіху практикують запрошення суперзірок на головні ролі, зйомки зі значним кошторисом, зі складними спецефектами та масовану рекламу, на яку іноді витрачається до третини бюджету. Головне, всі етапи від сюжету до прокату прораховані -успіх заздалегідь спланований, ризик зведений до мінімуму. Блокбастер фактично підмінив собою давніше поняття -суперколос або бойовик ударний фільм, приречений на гля-дацький успіх. Такі фаворити глядацьких симпатій у більшості випадків стають рекордсменами бокс офісу (box office касові збори, раніше так називали скриньку в касі кінотеатру для грошей за квитки) і займають верхні рядки хітпарадів, звідси поняття хіт (hit) укол, окраса програми, пік популярності. Синонімом блокбастера можна вважати суперхіт звичайно фільм, який зібрав понад 100 млн дол. У 90-ті з’явилося й поняття мегахіт, коли збори, здолавши позначку в півмільярда, почали наближатися до астрономічної 10-тизначної цифри. Так, «Парк Юрського періоду» трохи не дотягнув, а «Титанік» здолав мільярдну позначку. Для порівняння -весь прибуток кіногалузі за рік в Америці близько 6 млрд. Найяскравіший приклад блокбастера за всіма параметрами «Титанік», який наочно демонструє разючу відмінність світу кіно від реального життя. Якщо у 1912 році потяг до гігантоманії обернувся однією з найвеличніших трагедій, в якій можна угледіти покарання за надмірну само-впевненість, то в 1997 році та ж тенденція сприяла феноменальному успіху. Див. «Кіно категорії «А».