Архив рубрики: Етикет i культура cпiлкування

Низка порад та рекомендацій — 6

12. Приязно ставитись до співрозмовника. Життя не настільки коротке, говорив американський філософ і письменник Ралф Уолдо Емерсон, щоб не вистачало часу на привітність. Треба уникати вживання слів і виразів негативного оцінноемоційного змісту: Ви помиляєтесь!; Ви погано поінформовані; Ви не масте про це зеленого уявлення!; Ви поводитесь, як дикун та под. У відповідь почуєте такі ж або й “міцніші” слова.
Не робити висновків про комунікативного партнера за однієюдвома розмовами. Люди не завше розкриваються відразу: в них може бути якийсь клопіт, зіпсований настрій або поганий фізичний стан, хибна налаштованість на партнера тощо. А крім того, не всі люди однаковою мірою комунікабельні й добре володіють мистецтвом спілкування.

13. Уміти поставити себе на місце комунікативного партнера, загалом інших людей. Це не тільки дієвий спосіб успішного спілкування, а й ключ до оптимальних стосунків із людьми, до піднесення особистого престижу в суспільстві. Це дуже складно, і не всі люди здатні дивитися на речі очима співрозмовника, тому часто наводять докази, які є переконливими хіба для них самих. Такі докази не відповідають обізнаності, уявленням, бажанням співрозмовника – вони його не переконають. Аби цього досягти, треба говорити з ним “його мовою”, тобто максимально брати до уваги життєвий досвід співрозмовника, його спосіб мислення, погляди, уподобання, рівень мовної компетенції та ін.

Низка порад та рекомендацій — 7

14. Завжди пам’ятати, що кожна людина має свою гідність і потребує визнання її важливості. Люди більше люблять схвалення, похвалу, ніж критику й осуд. Тому доцільно й до негативних сторін та вчинків людини підходити з “позитивного боку”, використовуючи добро для подолання зла. Важко знайти посправжньому добру людину, але можна знайти добро в кожній людині. Коли не можна обійтися без критики, то вона має бути доброзичлива, спрямована на “гріх”, а не на “грішника”, без найменшого наміру принизити гідність людини, образити, зневажити її. Хвалити – на людях, указувати на недоліки, помилки, хиби – наодинці.

15. Розмова, діалог – це вулиця з двостороннім рухом. Це обмін думками, почуттями, враженнями, оцінками, а не просто оказія показати свої інтелектуальні м’язи та словесну вправність перед партнером. Навіть найкращий мовецьерудит, який у міг цікаво й дотепно говорити, перетворюється на осоружного красномовцябазіку, якщо не залишає співрозмовникові, за словами Е. Поуст, “нічого іншого, як чекати своєї черги, яка ніколи не настане”.

Сказане стосується й полілогу. У товаристві, компанії “вміння добре вести розмову означає також бути її організатором, так би мовити, упорядником, і надавати можливість висловлюватися всім за чергою, якщо всі прагнуть говорити”’.

Уміння своєчасно зупинитися у мовленні – це вияв внутрішньої дисципліни й комунікативного такту людини. Перефразувавши відомий вислів, можна так сформулювати головне правило поведінки в розмові: говори і дай говорити іншим.

16. Давати можливість співрозмовникові і навіть заохочувати його говорити про себе, про свої проблеми. Не забувати, що самовираження належить до найсильніших потреб людини і що ця потреба властива всім, зокрема Вашому теперішньому співрозмовникові. Намагатися зрозуміти його і тоді, коли, на Ваш погляд, він помиляється. стоїть на хибних позиціях, захищає чужі Вам ідеали. Шукати спільну мову – і може виявитися, що Вас із Вашим комунікативним партнером більше об’єднує, ніж роз’єднує.

Низка порад та рекомендацій — 8

17. Не бути невільником співрозмовника, в усьому з ним погоджуючись, говорячи його словами, пливучи в його мовленнєвому фарватері. Висловлювати свої думки, погляди. почуття, бажання, наміри ввічливо, але переконливо, з доцільною (дозованою) твердістю. Долати свою сором’язливість, зайву поступливість, надмірну делікатність, особливо якщо партнер намагається цим скористатися Вам на шкоду. Не давати ловити себе на слові. Але не показувати своєї моральної вищості, не демонструвати зневаги, презирства і т.п.

18. У монолозі (промові, доповіді, виступі) початок має мобілізувати слухачів, зосередити їхню увагу – переліком питань, які буде розглянуто, якимось цікавим цитуванням, приповідкою, оповідкою, фактом із життя тощо. Слухачів потрібно втягнути в силове поле промовця, налаштувати, підготувати до сприймання основної частини. Вступ не має бути надто довгий, бо у промовця може не вистачити часу, а в слухачів терпіння. Завершення монологу повинно бути змістово й емоційно сильнішим за початок, а початок – за середину. Монолог, особливо його початок і прикінцеву частину, бажано продумати заздалегідь. Імпровізувати тут ризиковано.

Успішним вважається виступ, якщо слухачі шкодують, що він закінчився, та відчувають, що промовець сказав не все і спроможний повідомити значно більше.

Навіть найзмістовніша й риторично досконала промова втрачає свої барви, якщо своєю тривалістю втомила аудиторію. Ніколи неварто затягати монолог. Що довше людина говорить, то більше шансів на те, що вона скаже якусь недоречність або й нісенітницю. А те, що вона набридне слухачам, то це беззаперечно.

Низка порад та рекомендацій — 9

Найбалакучішою людина є у віці чотирьох років. Тоді вона, знаючи пересічно 920 слів, вимовляє за день 12000 слів. Дитині це потрібно для розвитку її мовлення і мислення. А дорослим треба пам’ятати, що балакучість не належить до комунікативне привабливих прикмет особи.

19. У дебатах у часники намагаються не так переконати опонента(ів), як – справити враження на аудиторію. Тому виступи мають демонструвати щиру зацікавленість, переконаність, віру в те, що Ви говорите, довір’я до присутніх (радіослухачів, телеглядачів). У мовленні й поведінці загалом не повинно бути жодних натяків на свої переваги, вищість, не кажучи вже про зверхнє ставлення до опонента й аудиторії, ображання їх. Дуже бажано знати наперед, наскільки аудиторія готова сприймати Ваші твердження, арґументи й висновки.

20. Дотримуватися культури спілкувальної поведінки на людях: не коментувати вголос побачене чи почуте, зокрема в театрі, кінозалі, під час концерту, лекції тощо. Не кидати реплік на адресу інших людей, не прислухатися до чужих розмов і не втручатись у них, не читати зза спини чужі книги, газети.

21. У компанії не причинятися до творення групки, комунікативно відірваної від решти товариства, не шептатися (краще людину відкликати), не перегукуватися через зал, не намагатися бути постійно в центрі уваги (як кажуть дотепники, на весіллі –молодою, а на похороні – небіжчиком), навіть якщо Ви господиня (господар) вечора чи іншого заходу.

Ще низка порад та рекомендацій — 10

22. Без запрошення до залу з накритими столами не заходять. Відчиняють двері, як і пересувають крісла, тільки руками, до того ж безшумно. Першими сідають жінки. П’ють і їдять тільки після того, як попросять це зробити. За столом не пудряться не підмальовують губи, не зачісуються, не бавляться виделками й іншими предметами, нічого не переставляють. Коли не їдять, руки тримають під столом, а не на столі.
Спиратися ліктями на стіл негарно. Неестетично, тримаючи в руці ложку, виделку, посуд для пиття, відстовбурчувати мізинець.

Не говорити, коли їжа в роті. Не коментувати меню, не давати оцінку страв (До такої кількості солі тут надто мало картоплі!), не вправлятися у дотепності в розмові з офіціантами (Я просив Вис дати рахунок за обід, а Ви принесли бюджет Вашого міста!).

Не накидати іншим своїх смаків щодо страв і напоїв. Відмовляючись від якоїсь страви або напою, не пояснювати причини. Не говорити про хімічні, біологічні, гігієнічні та інші властивості страв і можливі наслідки їх споживання.

Першими зза столу встають дами. Чоловіки теж підводяться, але виходять після жінок. Не можна виходити з ряду спиною до тих, що сидять чи стоять.

23. У гостині не сидіти мовчки, ні з ким не розмовляючи. Це неабияка нечемність щодо господині (господаря) і решти гостей. Як кажуть, мудрості пасує мовчання, але мовчання – ще не мудрість.
Починаючи розмову, треба перепросити потенційного співрозмовника (співрозмовницю), почекати, поки він (вона) зробить ковток, тоді щось запитати чи повідомити. За столом розмовляти з сусідом (сусідкою) як праворуч, так і ліворуч, а не тільки з одним (однією) з них. Можна обмінятися репліками і з особою, що сидить напроти. Розмовляти з тими, щодалі, неетично. Негарно для того, щоб було зручніше розмовляти з однією особою, повертати крісло спинкою до іншої особи.
Під час аперитиву здебільшого обмінюються репліками, знайомляться тощо. Триваліші розмови провадять після основної частини обіду.