Архив рубрики: Етикет i культура cпiлкування

Ще низка порад та рекомендацій — 11

24. Запрошуючи когось потанцювати, підходять до потенційної партнерки (партнера), легко вклоняються і говорять: Дозвольте запросити Вас па танець! Під час танцю не завадить невимушена розмова, а після нього кавалер відпроваджує даму до її попереднього місця (або туди, куди вона скаже). За танець належить подякувати.

Якщо на прохання потанцювати відмовили, треба спокійно, без особливих емоцій висловити жаль. Запрошувати ту (того), хто поряд, не бажано.

У гостині вихований кавалер танцює зі своєю супутницею, господинею, тією, кого найменше або й зовсім не запрошують. Якщо дама з чоловіком (приятелем, братом, батьком), то, за правилами етикету, за дозволом запросити до танцю звертаються спочатку до нього, а тоді – за позитивної відповіді! – до неї.

25. На тротуарі, в коридорі та подібних місцях, розмовляючи, партнери стоять уздовж. а не впоперек, аби не заважати рухові інших людей.

26. На вулиці, якщо про це не просять, не починати розмову з тим, хто поспішає або чекає на даму. Достатньо привітатися й обмінятися однієюдвома репліками. Якщо хтось іде з дамою, то звернутися до нього доречно тільки у важливій справі. Не можна залишати даму саму, щоб із кимось поговорити. Цього правила потрібно дотримуватись не лише на вулиці.

27. Поступатися дорогою: молодший – старшому, чоловік – жінці, соціально нижчий – вищому. Біля входу (виходу) не сперечатися, не наполягати, не пояснювати, хто і чому має проходити перший. Останнім іде той, хто запропонував проходити іншому (іншим), відчинивши двері, зробивши жест рукою тощо. Коли людині вдруге запропонували проходити, то потрібно йти, навіть якщо це суперечить якійсь із зазначених вище етикетних вимог. Не говорити: Тільки після Вас!; Ви старішій!; Ви начальник! і т.п. Не відходити демонстративно від дверей, не відстрибувати від них, аби партнер мусив іти першим. Не втискатися в двері одночасно з партнером. Усе це не узгоджується з добрими манерами. А якщо вже дуже хочеться в такий спосіб з’ясувати, хто кого більше поважає, то для цієї процедури треба вибрати такий час і місце, щоб не заважати проходити іншим.

Ще низка порад та рекомендацій — 12

28. Бути людиною слова. Це одна з найвартісніших соціальних ознак особистості. Коли немає твердої впевненості у дотриманні слова, то доцільно про всяк випадок “застрахуватися” фразами на зразок: Я постираюсь (намагатимусь) зробити все. що зможу, На жаль, не можу дати тобі (Вам) стовідсоткових гарантій. Єдине, що обіцяю, – це докласти максимум зусиль; Якщо не завадять якісь непередбачені обставини, зроблю це обов’язково. Головне ж – справді докласти зусиль і виконати обіцяне. Можна не обіцяти, але зробити. Є така східна мудрість: сказав і зробив людина, сказав і не зробив – віслюк, не сказав і зробив – лев!

29. У розмові з іноземцями в Україні послуговуватись українською мовою, якщо вони нею бодай трішки володіють. Їхньою або третьою мовою спілкуватися лише тоді, коли вони цього однозначно бажають. За кордоном намагатися говорити мовою країни перебування.

30. Ясно усвідомлювати, що те, як людина говорить, засвідчує, яка вона є. “Ніщо не виказує походження, освіту, самодисципліну й виховання так швидко й промовисто, як слова, що ми їх уживаємо, і те, як ми їх вимовляємо”, – писала “перша дама етикету” в Америці Емілія Поуст. Це не нова думка. Подібне писали ще в стародавньому Єгипті й Індії. Вміння розумно й гарно говорити, мистецтво спілкування цінувалося й цінуватиметься скрізь і завжди.

Якщо людина хоче йти шляхом самовдосконалення, щоб бути кориснішою і приємнішою для інших людей, вона має постійно поглиблювати й розвивати свою мовну компетенцію та вдосконалювати свою майстерність спілкування.

Мовленнєвий етикет у сперечанні

Сперечання – це словесна боротьба, в якій кожна із двох чи більше осібучасників домагається перемоги своїх думок, поглядів, переконань.

Ще давньогрецький філософ Арістотель поділяв сперечання на діалектичне (грецьк. “мистецтво вести бесіду”) та еристичне (грецьк. “суперечки”). Перше – це дискусія, знаходження істини в розмові шляхом зіставлення арґументів і контрарґументів. Друге – використання різних словесних і несловесних засобів з метою подолати суперника – незалежно від того, має він рацію чи ні. Отже, у другому випадку йдеться не про істину, а про перемогу над супротивником, позбавлення його здатності провадити сперечання, захищати свої погляди, навіть якщо істина на його боці і він у цьому переконаний. Зрозуміло, що в еристичному сперечанні місця для етикетності мовлення не надто багато.

У XIX столітті німецький філософ Артур Шопенгауер теоретично поєднав ці два види сперечання в “еристичній діалектній”. Він уважав, що доволі часто позірна арґументація збиває, звалює істину й слушність, а тому потрібно знати, які засоби використовує для отримання перемоги у сперечанні супротивник, і самому володіти мистецтвом їх застосування. Як тепер кажуть, добро миє бути з кулаками.

В еристичній діалектиці і в полеміці (від грецьк. “військова майстерність” та “ворог”), яку ще називають войовничою дискусією, бо вона має за мету перемогу, утвердження власного погляду, етикетність теж не завжди перебуває на передньому плані. Проте варто дотримуватися поради давніх римлян: suaviter in тоdо, fortirer in re – “приємно в способі, міцно в суті”, або, як не цілком делікатно висловлювалися інтеліґенти в минулому, “ввічливо, але в зуби!”. Іншими словами, навіть вільно володіючи всіма 34 способами “еристичної діалектики”, описаними А. Шопенгауером у його “Мистецтві провадження сперечань”, не варто забувати про особисту гідність і пошану до супротивника.

Мовленнєвий етикет у сперечанні — 2

Тому наведемо декілька правил для еристів і дискутантів.

1. Намагатися уникати сперечань, особливо безпредметних – сперечань задня сперечань. Тут цілковито підходять слова Д. Карнегі: “Існує тільки один спосіб домогтися найкращого результату в суперечці – це уникнути її”’. Проте навіть у ситуаціях (диспути, дискусії, передвиборна боротьба та под.), в яких уникнути сперечання неможливо, доречно сперечатися лише на теми, що, за словами Арістотеля, потребують роботи думки. А крім того, трапляються сперечальники, які не дають говорити, перекрикують опонента, затикають вуха, наспівують або насвистують мелодії тощо, аби потім сказати: “Юпітере, ти сердишся, отже, не маєш рації!”.

2. Визначити тему сперечання і в разі потреби уточнювати її в перебігу розмови. Не підміняти самому і не дозволяти підміну теми, “сповзання”? неї опонентові.

Мовленнєвий етикет у сперечанні — 3

3. Виявляти готовність до примирення, узгодження позицій на основі взаємної симетричності поступок.

4. Намагатися знаходити спільне у позиціях – своїй і опонента. Дуже важливо робити це від самого початку розмови. Наполягати на істині, а не на своїй думці.

5. Уважно слухати співрозмовника (ів), добре запам’ятовувати важливі моменти (як слабкі, так і сильні) його мовлення. Слідкувати за його намірами.

6. Не підвищувати висоти тону і не збільшувати сили голосу: опонент зробить те ж саме.

7. Не сперечатися про те, чого добре не знаєте, аби не виявити свою необізнаність. Не сперечатися на надто загальні та надто вузькі теми. Не вживати слів і виразів, значення яких добре не знаєте і не можете пояснити.

8. Якби люди домовилися про значення слів, суперечок стало би наполовину менше, – говорилося ще в стародавні часи. Не втратила актуальності ця думка і в XX столітті. Так, Річард Гроссман писав: “Більшість порожніх дискусій, на які ми марнуємо час, пояснюються переважно тим, що кожен із нас має своє власне невиразне значення для слів, які вживає, і гадає, що наші опоненти вживають їх у тому самому значенні”’. Тому завжди доцільно з’ясувати, про що йде мова. Скажімо, коли сперечання торкається націоналізму, то насамперед треба порозумітися щодо обсягу і змісту цього поняття. адже захисний і агресивний націоналізм, як і націоналізм гнобленої і гнобительської нації.

Це не лише різні, а й у певному сенсі протилежні феномени. Та й загалом, як зауважує відома вчена і письменниця з діаспори Віра Вовк, слово націоналізм може мати таку барву і такий запах, яких кому запрагнеться. У Бразилії, наприклад, націоналістами називають … місцевих комуністів!