Архив рубрики: Мова – система духовного життя

Англо-український словник кінотермінів — 9

Hand camera — кінокамера ручна
Hand-held shot — зйомка з рук
Head cameramen — оператор головний
High-angle shot — зйомка з верхньої точки
High-intencity arc lamp -освітлювальний пристрій з дугою інтенсивного горіння, ДІГ
High-speed shooting — кінозйомка швидкісна
Horror film — фільм жахів
Horse opera — вестерн; фільм ковбойський
Illumination — освітлення
Image, film image — зображення, кінозображення
In-betweener — художник-фа-зовщик
Incandescent lamp, inky — лампа накалювання
Incidental sounds — шуми, шумові ефекти
Insert — монтажна перебивка
Instructional film — фільм навчальний
Intercut — монтажна перебивка
Interior shooting — зйомка у приміщенні
Intermediat negative — дубль-негатив, контратип; негатив проміжний
Intermediat positive — дубль-позитив; позитив проміжний
Iris — діафрагма об’єктиву ірисова
Join — склейка
Key scene — основна сцена Keylight — основний, малюючий
Lack of shapness — нерізкість
Lamp — освітлювальний пристрій, лампа
Lap dissolve — наплив
Large screen film — широкоекраннії фільм
Large screen picture — широкоформатний фільм
Leader strip, leader — ракорд зарядний, початковий
Leading part, lead — головна роль
Leaking noise — шумові перешкоди
Lens changing — заміна об’єктиву
Lens coverage — кут поля зображення
Lens hood — бленда об’єктиву сонцезахисна
Lens turret — турель для об’єктивів
Lenticular screen — екран проекційний лінзоворастровий
Light meter — експонометр
Light truck — ліхтваген; електростанція пересувна
Lighting — освітлення
Lighting unit — освітлювальний прилад, лампа
Live recording — звукозапис синхронний

Англо-український словник кінотермінів — 8

Loading — заряджання кінокамери або кінопроектору
Location — знімальний майданчик, натурна
Location shooting — знімальний майданчик, натурна
Locus-focus lens — об’єктив кінознімальний довгофокусний
Long shot — план загальний
Loop film — кільцівка
Low-angle shot — зйомка з низької точки
Magazine — касета
Magnetic film — плівка магнітна
Main ligth — світло основне, малююче
Main part — роль головна
Main title — титр заголовний
Make-up — грим
Married print — копія суміщена
Mask — каше; маска
Masked shot — кэширований кадр
Medium shot — план середній
Microphone, mike — мікрофон
Miniature work — домакетка
Mixing — мікшування; перезапис фонограми
Mixing booth — апаратна звукозапису
Mixing console — мікшер-ський пульт; звукооператор-ський пульт
Model — макет
Model background, foreground — домакетка
Model shot — зйомка макетна
Monitor room — апаратна звукозапису
Motion picture — кінокартина, картина; фільм, кінофільм
Motion picture camera — апарат кінознімальний; кінокамера, камера
Motion picture camera lens — об’єктив кінознімальний
Motion picture studio — кіностудія, студія
Motion picture — кінематографія, кіно
Movie — кінокартина, картина; кинотеатр, кіно; фільм, кінофільм
Movie camera — апарат кінознімальний; кінокамера, камера
Movie house — кінотеатр, кіно
Moving picture — кінокартина, картина; фільм, кінофільм

Трансцендентно-адоративний рівень мови

Трансцендентно-адоративний рівень мови характеризується тим, що ньому слово виступає як носій утаємничення. На цьому рівні мова відступає від своїх основних функцій (номінативна, синтаксична і неначе самозаглиблюється, втягає в себе все, що на поверхні можна декодувати. Коли ми кажемо про цей рівень, то перш за все маємо на увазі не якісь новоутворення, а насамперед контекстуальну функцію мови, оказіональне вживання слова, метафору. Трансцендентно-адоративний рівень мови – це той рівень, на якому відбувається мовне кодування, однак відсутній процес декодування, але не в тому значенні, коли людина не знає, чи не обізнана з текстом, а в тому сенсі, що він не потребує декодування, оскільки утаємничення – це і є сенс даного мовного рівня. На трансцендентно-адоративному рівні мова неначе віддаляється від мовця, від його свідомості і так якби веде за собою у свої глибинні духовні поклади; на цьому рівні ми душею торкаємося того у мові, що лежить за порогом свідомості: складаючись зі слів, викликаючи у певному словесному контексті, метафора втрачає ознаки номінації, втрачає свою називність і таким способом переключає сприйняття мовного тексту не за змістом, а за душевним дотиком. Метафора як породження мови процес мовного декодування трансформує у полісемантичне духовне відчуття, яке не має ні змістової концентрації, ні відповідних аналогів у свідомості людей, які це сприймають; це духовний дотик, що викликає своєрідний стан благодаті (як правило, він виражається у своєрідних типових висловах: гарно, добре сказано, чудово та под.), що є необхідний для душі. Нерозшифрованість метафор завжди зупиняє нас перед таємницею буття як такого, буття як духовної трансформації, як зашифрованого від людини явища, що здійснюється поштовх або дотик надприродного. Стан благодаті, який мова дає можливість відчути через метафору, це насамперед відчуття наявності душі як способу адорування; у цьому плані мовна адорація ототожнюється з душевним станом людини, вона у повній мірі узгоджується з духовною структурою людини: душа не завжди може сприймати те, що доходить до неї через раціональне сприйняття, через змістову структуру мови, для неї важливим є те, що утаємничує, поглиблює її стан, торкається тільки їх. породжує у ній нові імпульси, сприяє відчуванню людиною душі. Мова має таку спромогу, що вона допомагає людині відчути душу, яка є чи не найбільшою таємницею у людському житті. Даючи можливість відчути, що в нас є душа, мова збуджує її, подразнює, щоб людина відчувала не тільки її присутність у собі, але й усвідомлювала її значення для існування людини. На трансцендентно-адоративному рівні мова забезпечує розвиток душі, її прагнення співдіяти з усім комплексом внутрішнього світу; одночасно душа через мову пробиває собі дорогу від людини до людини, вона неначе виходить “назовні”, репрезентуючи загалом духовний стан людини, відкриваючи одночасно духовне єство людини.

На трансцендентно-адоративному рівні мова одночасно наближає людину до таємниці і віддаляє її від її пізнання. Мова залишає духовну таємницю нерозгаданою наявною, закритою, прихованою. На цьому рівні сама мова стає утаємниченою, дивовиж-ною, незвичайною.

Якщо логічний рівень мови відображає чи відтворює навколишню реальність, той світ, що оточує націю, то метафоричний – створює нову реальність, яка не є копією дійсності, а прообразом духовного світу, прообразом того, що не завжди дано нам у відчуття, що не завжди підвладне спостереженню, можливостям людського пізнання і ві-дображення. Саме тому творення метафоричного рівня – це лінгвотворчість окремих індивідуальностей, обдарованих еврістичною функцією мови.

Третій рівень мови метафоричний. Важливо розглянути функцію слова на цьому рівні, оскільки вона абсолютно відрізняється від інших функцій. Як ми вже писали в попередньому розділі, логічний рівень мови визначається насамперед тим, що на ньому слово вступає в зв’язки з іншими словами, створюючи національну картину світу. На метафоричному рівні ми маємо також справу з мовним зв’язком, однак лише з граматичним. Щоб пояснити це глибше, подамо низку метафоричних прикладів: Помисли виснуть на лікоть від вислову; Ребриста тиша каштаном подекуди лусне; Зоря молодим горошком сходить на городі.

Що зображає метафоричний зв’язок?

Виникає питання: що змальовує, зображає, передає, фіксує, відтворює метафоричний зв’язок? Насамперед зазначимо, що метафоричний зв’язок – це результат нелогічного, незмістового поєднання слів. Де можуть бути причини виникнення цього незвичайного зв’язку? Очевидно, їх треба шукати у відсутності тих зв’язків у реальності. Метафора виникає на основі слів, які називають реальні речі, предмети, явища тощо, однак суть їх у тому, що Ці наймення сполучаються між собою так, що не виникає ніяких зв’язків, або ж дуже глибинні зв’язки, які не помітні внаслідок пізнавальних процесів. Метафоричні зв’язки виникають там, де відсутні логічні зв’язки як модель реальних зв’язків. Метафоричні зв’язки виникають там, де немає або й не може бути логічних зв’язків як словесної моделі реальних зв’язків. Метафоричний рівень, який граматично ідентичний логічно-змістовому рівневі мови, являє собою цілком специфічну сферу мови, яка грунтується на абсолютно відмінну функцію слова. Результатом логіко-змістових зв’язків у мові є. думка. Результатом метафоричних зв’язків може бути думка, якщо метафори вплетені в логіко-змістові зв’язки, а. може бути відсутність думки в загальноприйнятому розумінні цього слова. Тобто, якщо речення складається винятково з метафоричних зв’язків, то результатом метафоричного сплаву не є думка (судження про кого- або що-небудь), а образ, який має іншу онтологію, іншу природу. Образ, створений через метафоризацію (через метафоричну функцію слова) не має логічної викінченості, він, розмитий, розпливчастий, аморфний, неконтурний, не окреслений. Метафоричний образ – це не відображення чого-небудь у людській свідомості, а нове уявлення, що не має відповідника (аналога), що одночасно репрезентує і відображуване, і відображувальне. Метафоричний образ не має повторення, він не може бути вичленуваний із контексту, оскільки існує тільки в даному контексті, тільки в певному словесному оточенні. Це, очевидно, характеристика, яка є протилежною до онтології “думки”, що характеризується логічно викінченістю, просторовою чи часовою окресленістю, змістовою завершеністю. Образ – це код, який виникає внаслідок поєднання непоєднаного, сполучення несполучуваного. Внаслідок цього виникає образ як духовний (неструктурний, нематеріалізований у думці) “слід” у свідомості людини.

Метафора не належить до підсвідомого рівня, оскільки цей рівень є дораціональним, він спирається на почуттєві рефлекси, які безпосередньо пов’язані з біопсихофізичним рівнем (тобто, з фізикою мови). У той же час метафоричний рівень мови – це виший рівень, ніж підсвідомий і свідомий. На наш погляд, метафоричний рівень – це надсвідомий рівень (чи понадсвідомий), який з’єднує свідомість людини і духовний рівень, який лежить у сфері надприродного. Доказом цього є як онтологія самої метафори, так і те, що метафора – це результат індивідуальної творчості (де діє надзвичайно сильний суб’єктивний фактор), результат алогічності (відсутності внутрішньої логіки в поєднанні тих чи інших слів (кипить уява, як турецька кава).

А що ж являє собою метафора? Візьмемо такий приклад: В цистерні ночі миються майбутні зорі ранку (Б.-І. Антонич). Тут поєднуються в одному реченні дві метафори, розглянемо одну з них: зорі зранку миються. Де тут метафора? Це контекстуальне значення (контекстуальна семема) слова миються. Це не саме слово, а його контекстуальний аспект.

Метафоричний зв’язок

Виникає питання: чи семема (контекстуальне значення) може виконувати називну функцію? Чи вона (воно) має онтологічну природу (чи виконує називну функцію?) як слово в цілому? Очевидно, це неможливо, оскільки називна функція слова не може бути розщеплена, називну функцію слово виконує як лексична одиниця мови (як єдність зву-кового комплексу та лексичного значення). Як трансформується називна функція слова, якщо воно метафора? Друге слово, завдяки сполученню з яким виникає метафора, нейтралізує номінативну функцію метафоризованого слова. Переносне значення слова (метафоричне значення слова) виникає лише у контексті. Власне, воно не має онтологічної природи, оскільки за ним не стоїть щось, що воно б називало. Метафора не існує поза контекстом. Метафора – це не слово, а чиста контекстуальна функція слова, виникнення якої – таємниця гносеологічної природи людської свідомості. Метафора – це функція мови, що закорінена в природній необхідності пізнавати цей світ, а від пізнання його іти (на-ближатися) до розуміння надприродної дійсності. Одночасно метафора – це реалізація надзвичайно глибинного рівня мови, який не може бути репрезентований на логічному рівні, оскільки логічний рівень відображає ті зв’язки між реаліями, які є і можуть бути пізнавальними. Метафора як функція слова, схоплює такий зв’язок (очевидно, тут навіть не може йти мова про зв’язок, оскільки це не зв’язок, а співвідношення між чимост і чимось), який не може бути пізнаний, бо він не є реальним чи уявним. Вже тому, що метафора заперечує логічний зв’язок (можливо, правильніше було б сказати аналогічний) вона не може бути зображальною чи відображальною. Власне, вона може бути такою, але якимось іншим способом, ніж через мову як другу дійсність.

Пригадуєш: весна горіла; Пізнались ми. Весна дзижчала; Спалився вечір елегійний, зів’яв, мов пісня, спопелів; Сонце догоріло, пожаром очі обпекло; Ніч зорями на небі шиє; відповідає співом явір; відповідає співом ніч тощо. У зв’язку з тим постає проблема самого механізму метафоризування, що виводить нас на якийсь прихований мовний рівень, який є набагато глибшим, ніж раціональний. Найголовніша його ознака – позараціональність, позалогічність, тобто це мовна антизакономірність, де зв’язки між словами виникають іншим шляхом, ніж лексико-семантичний зв’язок, що є відображенням, паралеллю до реальних зв’язків. Спроба пояснити цей механізм лише констатацією (фіксацією) пере-несення значень не допомагає нам збагнути і дослідити природу метафори, її справдішню функцію. Перенесення значення – це лише поверхневий процес, який дозволяє тільки вловити семантичну зміну у слові, яка дійсно відбувається, проте він абсолютно не пояснює, в який спосіб це відбувається, які причини лежать в основі перенесення, які сти-мули регулюють цей процес, які тут можна виділити типологічні ознаки, що супроводжують процес перенесення тощо. Внаслідок перенесення значення не щезає номінативна функція слова, але слово перестає бути аналогом предмета; явища, події, ознаки тощо, слово, залишаючись тим, чим воно є як компонент лексико-семантичної системи, втрачає свою знакову природу в даному метафоричному контексті і трансформується в надідеальний елемент, що належить до того рівня, на якому мова втрачає роль адекватна дійсності. Складність щодо наукового аналізу цього явища полягає ще й у тому, що метафоричний спосіб мислення часто переплітається з логічним ( поєднання ідеального і надідеального рівнів), і ми одержуємо текст, у якому метафори функціонують спорадично, привносячи у дану текстову структуру елементи одухотворення навколишнього світу. Очевидно, немає сумніву в тому, що виникає потреба витлумачити цей складний процес, з’ясувати його складники і функції. Зважаючи на поширення метафоризації в національних мовах, підкреслимо, що замало трактувати її як чисто семантичний (тобто тільки мовний) процес. Вочевидь, є глибоко закорінені гносеологічні причини (пізнати- і схопити духовне), які утверджують метафоризацію як один із могутніх функціональних засобів слова. Метафоризація – то реалізація духовної іпостасі слова, яка окривається в ньому, яку важко пізнати через “звичайні” лексико-семантичні зв’язки у мові. Суть механізму виникнення метафори – не в перенесенні значення слова з одного предмета на інший (що, до речі, само по собі є складним явищем), а в охопленні імпульсів духовної природи мови, фіксація ідеального у мові на основі антилогічного поєднання лексем. Перенесення значення є способом, методом охоплення такого зв’язку між словами, який відображає; фрагменти духовного рівня мови, які не можуть бути проаналізовані так, як ми вивчаємо і досліджуємо семантичну природу слова. Якщо говорити глибше, то нема перенесення значення, є просто незвичайне антилогічне поєднання слів у мові. Ніяке значення нікуди не переноситься. Поєднуються слова, які не творять семантико-логічного поєднання. Звичайно, не може бути й мови, що ці слова поєднуються випадково, інколи, це заперечується поширенням метафори у мові (і в різних її функціональних різновидах), а також тим, по метафора сприймається людиною, часто подобається людям, людина на неї реагує і раціонально, і емоційно, і надсвідомо. Це свідчить про те, що метафора – психологічно закономірна функція слова, а не лише продукт суб’єктивної творчості. Психологічна закономірність метафоризування якраз є чи не найсильнішим доказом досить сильної органічно природної функції слова (мови). Психологічна закономірність виникнення і сприйняття метафор засвідчує їх закономірність. Тобто, вони функціонально зумовлені, закономірні. Але щодо мовної логіки, щодо логічного рівня як другої дійсності, то метафора як функція слова є антизакономірною. Найскладніше з’ясувати, яким є “внутрішній” механізм метафотворення. В його основі лежить новизна між словами. Кожна метафора – це свіжий зв’язок між словами, у багатьох випадках – абсолютно новий, не повторений ніким. Метафоричний зв’язок як цілком інший мовний симбіоз (він виникає не як результат взаємодії “реальні зв’язки – мовні зв’язки”, а як наслідок вловлювання неіснуючих (позареальних, позалогічних) зв’язків, які не пов’язані з субстанцій ними структурами. У той же час мовні зв’язки (зв’язки між словами) мусять мати паралельну тотожність. Метафоричні зв’язки відображають надприродній рівень, який є паралельним щодо метафоричних зв’язків.

Надідеальний характер метафор визначаються типологічною моделлю “мова ? дійсність”, а “мова ? трансцендентність”, метафоризуючись, слово виявляє свою внутрішню, приховану функцію – стає адекватом трансцендентної дійсності, адекватом того, що не може бути передано логічним зв’язком на зображально-відображальному рівні.