Архив рубрики: Український синтакс

Прийменники в українській мові — 1

Нижче розгляну тільки деякі з найголовніших і найхарактеристичніших українських прийменників та відтінки конструкцій з ними ).
1. Найголовніші функції (значення) прийменника «про». Коли та як його вживають.
Прийменника про із знахідним знає українська мова замість і поруч низки применників, як от на, для та ін. (див. далі). Широко вживали так прийменника про і старші клясики, особливо П. Куліш. Часом таке про спричиняється до двозначности. Пор.: «оповідання про діти» – можна зрозуміти, як «оповідання за діти» (рос. «о детях») і як «оповідання для дітей» ).
Найширше знає українська мова прийменника про з таким значенням:
1. Для кого, для чого, на чию користь, задля, на яку мету, для якої мети, призначення певної речі на певний час тощо ).

ПРИКЛАДИ.
Про пам’ять написано Мік. – Про що всіх санґвіс проливать Кот. Ен. 197. – Справді не про народню просвіту заводжено з початку школи коло церков Кул. VI.Г.416. – А й по таких компонуваннях про княжу втіху, як Слово о Полку Ігореві, буде робота марна ib. 416. – Се ж наготовлено панського воза про Залізняка ib. 366. – Зостались самі замки та панські двори, що мали про таке лихо гармати ib.84. – Всі вони друкуватимуться тільки про люддей тямущих ib.6. – Продав Кус свою дочку ченцеві, а про людське око оддав її за Молявку К. Черн. 45. – Накупити потрібного про свято Мирн. ХРВ. 274. – Се не про нас писано, – сказав Молявка К. Черн. 59. – Так, щоб не вводили братії в іскушеніє, стояв на одшибі про такий случай хуторець Кул. ЧР. 50. – Звідсіля виходять щонайхоробріші люди і свідомі ветерани про всі великі случаї воїнські Кул. VI. Г. 106. – Так оце тобі була про твій вік і дітям своїм, да не позивай ЕЗб.

Прийменники в українській мові — 2

Пор. і в стар. укр. мові: На потверженье того нашого жалованья про иншую пам’ять и твердость АЮЗР. І. 18 (1446). Тимч.
Пор. також: – Я, каже, жінку свою продав за дві тисячі панові, та положив у гаман, а гаман положив на керейчині, а сам пішов про себе ЕЗб. XIV. 275.
2. Знає українська мова прийм. про ще й з такими відтінками:
1) За що, з причини чого, через що, для.
На рідну матір про свій дурной розум забуває Kolb. Р. IV. 282. Тимч. – Про голод здихають З. 143. Mikl. V. S. 437. – Змарнів, на личку зчорнів про тебе, Марусю, що м тя не видів Mikl. – Ще про цибулю голоду не було ЕЗб. XXVІІІ. 533. – Ой за що, про що ви кусаєте мене Гнід. в. ІІ. ч. І. 47.
2) Як на кого, як на що.
Пор.: Про мене хоч вовк траву їж Ном. 4941. – Діду, дай мені пугу, а тебе, про мене, нехай собаки заїдять Тимч. – Про мене насіймо і в хаті ЕЗб. XIV. 166.
3) Пор. також прийм. про при байдуже в Куліша: Іноді було й про самого автора з цого розумуванням байдуже Кул. VI. Г. 6. – То тому черствому, гарячому людові байдуже про холод Кул. ЧР. 70. – Байдуже Омелько про остерігання Кул. VI. Г. 356.
4) Про ( = за).
А я тобі, брате, дам мудрощів та хитрощів таких, що ти не потеряєш про ( = за) свій вік ЕЗб. XIV. 150. – За все про все мусили городяни і селяни платити Кул. VI. Г. 22. – Поступивсь ханові сьома тисячами з половиною червінцями та за стільки ж сукна про всякий упокійний рік Кул. VI. Г. 49 – 50.
2. «Про» та «за» при дієсловах.
Тип: 1) Згадувати про кого, 2) Згадувати за кого.
При дієсловах cognosc., sent., dic., declar., etc., як от: балакати, благати, брехати, говорити, згадати, дбати, довідатись, думати, забувати, звідатись, знати, нагадувати, пам’ятати, писати, питати (сь), почути, признатись, просити, розпитувати, розповідати, свідчити, співати, спом’янути, чути та ін. подібних як доконаних, як і недоконаних тощо народня мова знає здебільшого поширенішого в ній прийменника за, а не менш їй властивого тут про. Літературна (книжна) переважно знає прийм. про ).
Цей прийменник за, що заступив колишнього дуже поширеного в старій книжній літературній мові о, об (в Галичині в літ. мові ще й досі під польськ. впливом, напр.: Не дбали о добро держави Ог.) ба й другого, теж у ній поширеного применника про, – трапляється вже в пам’ятках ХІІ віку (пор. у грамоті 1130 р.: iieeoa aa ca iy Ог.). Крім української, знають переважно за мови сербська та болгарська. Російська, польська та чеська знають здебільшого «о» ).
Проф. Є. Тимченко вважає, що про «переважно в східніх говірках, в західніх переважно йому відповідає прийм. за, на, а в старім писанім язику і в говірках під польським впливом «о» (Акуз. 93).
Як показують приклади, знають широко «за» і східні говірки. Крім того, поширеність за по західних говірках без ніяких чужих впливів (польська бо не знає такого поширеного за) свідчить тільки за те, що прийм. за там зберігся найкраще та що він є характеристична особливість української мови.
Прийменник про в українській мові, як ми бачили вже вище, дійсно дуже поширений, але з іншим цілком значенням ).

Прийменники в українській мові — 3

ПРИКЛАДИ.
За ту Марусеньку й люди не знали І. 76. Mikl. – За другу вже не кажу І. 81. Mikl. – І він, бідний чоловік, не знає за нюю Левч. КОП. 476. – Здибав дуже старого діда, спитався єго пан за хорта Левч. КОП. 455 – 456. – Як піде до іншої, то за мене бреше Уш. п. Чуб. V. 125. Тимч. – Ситий за голодного не згадує Ном. 1024. Тимч. – Ти ж послухай, дівчино, що говорять за мене Уш. п. Чуб. 74. Тимч. – Перестаньте, вороженьки, за мене говорити Чуб. V. 593. – Коли за мене наговоряться люди Чуб. V. 144. (Мирг. п.). – Дбаєш за мене, як пес за п’яту ногу Чуб. І. 271. Якос би сі за них, за тату, за маму, довідати Kolb. Р. IV. 36. Тимч. – Піду я в чисте поле орати, чи не забуду за дівчину думати Чуб. V. 151. – Хазяйський син плаче і ридає, а за дім думку має Уш. п. Чуб. V. 988. Тимч. – Він за мене не забуде Чуб. VI. 508. – Я не хочу за корову й знати, та й не буду дитину си брати Кольб. Р. II. 144. Тимч. – А за другу вже не кажу, бо то моя давна Гол. I. 81. Тимч. – Ми кажем за образи, а він за гарбузи Звяг. п. Ком. 1033. Тимч. – сонце розказало за те і те Чуб. II. 13. – Але завше за нас абись пам’ятав Kolb. P. IV. 36.Тимч. – Як будуть питать ся за мене, то скажеш, що бачив і на вічі приведу Уман. п. Рудч. Ск. I. 144. Тимч. – За здоров’я не питається Чуб. IV. 449. Тимч. – Тоді давай розпитувать його за все Рудч. Ск. I. 93. – Ой тра буде признатись… за все М. Пр. 76. Тимч. – Пішла я за ту блоху признаватися Дан. 48. Чуб. IV. 483. Тимч. – Як начнуть косити, не треба за дощ просити Чуб. I. 27. Тимч. – Будем за тебе просити Гол. II. 49. – Та й раду радять за святу весну, за сиві воли ЕЗб. XXXV. 122. Тимч. – Два голуби пили воду …за любощі спом’янули Ущ. п. Чуб. V. 130. Тимч. ). – Ой стояла, стояла за свою маму питала Чуб. V. 70. – Видно ж ти, любе серце, за мене забув Чуб. V. 76 ).
Увага. Окремо слід сказати й за такі дієслова: вмирати, гинути, голосити, жалкувати, журитися, заводити, мліти (омлівати), нудитись, нудьгувати, плакати, побиватись, пропадати, сумувати, тужити та ін. подібного (банувати, битись: «За ким серце б’ється Закр. 114; боліти, впадатися: Болить мя серце за дяком Чуб. V. 1165. тощо) або навіть синонімічного значеня ). Поруч із прийм. за (з орудн.) по цих дієсловах трапляється що й прийм. по (з місцев.) ).
Прийменника по по цих дієсловах, здається, можнавважаті за архаїзм, та й то найбільше прикладів з прийменником по буває по дієслові плакати (див. нижче).

Прийменники в українській мові — 4

ПРИКЛАДИ.
Нехай заплаче вся родина за мною Чуб. V. 878. – Чи не будеш ти, дівченонько, за мною тужити ib. 220. – Не журись за нами ib. 856. – За мною голосить ib. 73. – Стали кувати, за вдовиним сином жалувати ib. 835. – І старі, і молоді та й мала дитина, усі за нею жалкували Кв. Мар. 112. – Щоби ви за мною заводили, як ті ластівоньки Kolb. P. II. 187. Тимч. – За коханням серце мліє Чуб.V. 4. Тимч. – Він дуже нудиться за нею Полт. п. Тимч. – Півень крізь ніч за своїм хазяїном побивається Ном. 10262. – Він дуже сумує за батьком Полт. п. – Коли тужиш так за мною, як я за тобою… поберемся, моє серце, будем жить з тобою Z. P. P. 172.Тимч. ).

3. Прийменник «по» з знахідним відмінком по дієсловах руху.
Прийменник «по» із знахідним по дієсловах руху – це визначна особливість української мови. Знає вона такі конструкції надзвичайно широко. Прийменник по по дієсловах руху з знахідним в українській мові визначає об’єкт, що про нього цей рух відбувається.

Увага. Розрізняють прийменниковий зворот по із знахідним і за з орудним: пішов по дрова і пішов за дровами. Перше означає мету руху з відтінком «щоб узяти» (широко розуміти) ), а друге означає причину руху (пор.: поїхав до міста за ділом, за справами тощо). Пор. також: за дрібними слізоньками світонька не бачу. За звичайне значення прийм. за (за ним = слідом за ним, ззаду тощо) не кажу вже.
Звороти з прийменником за та орудним у значенні по із знахідним, тобто як мета руху, трапляються дуже рідко і то здебільшого по західніх говірках: Поїхав за крамом Шух. 187. – Поїхали за тим птахом ib. 45 (О. Курило, Уваги, 105).

Прийменники в українській мові — 5

ПРИКЛАДИ.
Тепер поїдемо до морів, по тії кобили ЕЗб. VII. 150. – Ой, дочко то женеться хтось по наші душі ЕЗб. XIV. 306. – Іди, кажуть, по опеньки ib. 171. – Післали вони по Якима і Якимиху, і привезли їх, і вони їх до смерти догодували ЕЗб. XIV. 181. – Послали по діда, увели у кімнати ЕЗб. XIV. 31. – Забула зайти до шевця по батькові чоботи Кв. Мар.73. – Приїхали вони додому, ті чумаки, посилають бабу по ту лисицю Гнід. в. IV. 14. – Дід послав курочку по мачиння, а півника по пшеничиння Гнід. в. IV. 33. – Послали по рудого Тимоша старосту Василя Сабодаша ib. 106 – 107. – А Назар пішов по музики аж іще зранку ib. 114. – Тоді баба каже: «Їдь, діду, по дочку» ib. 7.
Пор. із прийм. на: А дід каже: «Пішла на ягоди, і не знати де ся діла» Левч. КОП. ст. 494. – І пішли вони в (ліс) на черешні Левч. КОП. ст. 494.
Увага. Прийменник «по» з іменником або прикметником (на вислів способу: понімецькому, поукраїнському, як: подавньому, постародавньому, полюдському, подоброму та ін., тобто вже адвербіяльного характеру – пор., напр., і: попереду) вживається цілком вільно.

ПРИКЛАДИ.
Так, чорт знає по якому жили Запорожці К. І. 159. Мікл. – Потихеньку, мій миленький, говори Піс. І. 77. Мікл.
Сюди таки, до адвербіяльних, гуртують і такі приклади закам’янілих висловів, що за них каже проф. Є. Тімченко: «Прийменник по з дативом речівника або прикметника вказує, згідно з чим відбувається чинність, і конкурує з відповідним прислівником». Я сказав би, що тут відтінок «згідно з чим» вже не відчувається, а лише «як, яким способом» ).

ПРИКЛАДИ.
Ой, не по правді, мій миленький, зо мною живеш Метл. 67. – Будем ми, брате, по правді казати ЗЮР. І. 41. – Мені жаль мої молодости, що не жиєш по щирості Уш. п. Чуб.V.43. ) – Не підеш по охоті своїй (охоче), так я візьму по неволі ЕЗб. XIV. 46.
Увага. У цих випадках не вживають прийменника за з орудним. Не кажуть: «за щирістю» тощо. Хоч у деяких інших випадках цей прийм. за заступає прийменника по.

ПРИКЛАДИ.
По із знач. рос. с, в: По кавунах малий наїдок ЛебедГр. Сл. – Що ж по тому, що кохаю, коли в неї не буваю Гр. 3. 186. – Що мені по вроді, що врода красна, коли тепер сама нещасна Чуб.V. 238. О. К. – А що мені по худобі, а вже буде чи не буде Чуб. V. 31. – Що ж мені по ромені, на нім ягідочок нема.Що ж мені по поклоні, його самого нема Чуб.V. 86. – Що по титулі, коли чартма в шкатулі Мирн. ХРВ. ст. 385.
По ( = на): Із семип’ядних пищалей гримали,Кишку Самійла по волі поздоровляли Думи. УАН. 49. – При знакомім табуну гуляв кінь по волі Гнід. в. ІІ. ч. І. 57. – Що був тридцять лит у неволі, Двадцять штирі як став по волі Думи. УАН. 45.
4. Прийменник «на».

1. При дієсловах:
Іменник у місцевому вказує місце у властивім і метафорічнім значенні на питання де? Крім звичайного випадку, коли іменник з прийменником на визначає місце (здебільшого поверхінь) як от: сидить на хаті, на камені тощо, широко знає його народня мова замість прийменника в (у) – здебільшого при назвах країн, міст і взагалі містин ).