Подано на конференцію “Українська термінологія і сучасність”
(Київ-Умань, 17-19 вересня 2007 р.)

Євгенія КАРПІЛОВСЬКА*

Ольга КОЧЕРГА**

Євген МЕЙНАРОВИЧ***

*Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України

**Інститут теоретичної фізики ім. М. Боголюбова НАН України

***Інститут математики НАН України

Світова наукова (зокрема природнича) спільнота протягом багатьох століть дотримується традиції увічнювати імена найвидатніших науковців та винахідників у термінах. Такі терміни автоматично стають інтернаціона­лізмами, кожна мова пристосовує їх до своєї структури у властивий спосіб і за притаманними їй моделями. Найпоширенішим засобом творення термінів від власних назв є двослівні сполуки, в українській мові прізвище фігурує в таких сполуках в ролі присвійного прикметника (Лапласове рівняння) чи се­мантичного суб’єкта у формі родового відмінка іменника (рівняння Лапла­са). Таких сполук є безліч, найчастіше імена науковців фігурують поруч зі словами “метод”, “теорія”, “рівняння”, “теорема”, “ефект”, “прилад”, “закон” тощо. Часом сполуки зазнають скорочення і прізвище (чи ім’я) стає терміном або його основою. Ця традиція сягає корінням глибокої давнини – мало хто замислюється над тим, що загальновідомий геологічний термін вулкан та його похідники (геологічні – вулканологія, вулканізм, вулканічна активність тощо та технічні – (з)вулканізувати, вулканізація, вулканізацій­ний, (не)вулканізовний тощо) походить від сполуки Вулканова кузня і на­справді є іменем античного бога, а назва медичної галузі психіа[я]трія[1] та споріднені з нею терміни (психіа[я]тр, психоз, психіка, психологія, псих­лікарня, психотерапевт, психоаналітик тощо) також походить з античної міф[т]ології. Нагадаємо, що у давніх греків Психея була уособленням людської душі, звідки й грецька назва душі ψυχή. Ми наводимо тут лише кілька термінів такого типу – кел(ь)він (градус Кел(ь)віна), альдина/альда (книжка Альда (Мануція)), бурдон (Бурдонів манометр), ніколь (Ніколева призма), ди[і]зель (Ди[і]зелів двигун), мартен (Мартенова піч), дюар (Дюа­рова посудина), кардан (Карданів вал) тощо.

Прізвище науковця може відразу стати однослівним терміном, не проходячи етап сполуки — так утворено, зокрема, назви багатьох одиниць фізичних величин (ампер, вольт, ват(т), ом, ньютон, ґіб(б)с, ґаус(с), генрі, фермі, кюрі, джоуль, рентґен, бел(л) тощо), часом прізвище зазнає скоро­чення (пуаз, фарад тощо). Далі усталеним чином переходимо до похідних одиниць (кілоампер, мегом, мілікюрі, наногенрі, мікроджоуль, децибе(л)л тощо). Терміни, похідні від власних імен, втративши змістовий зв’язок з певною особою, стають звичайними складниками лексикону й зазнають перетворень подібно до інших апелятивів – набувають похідників (омічний, двоват(т)овий, багатоамперовий), входять до складних термінів як одна з основ (кулонометр, ват(т)-година, вольтметр, електронвольт, високо­вольтовий[2] тощо). Цікаво, що складний термін може мати за основи навіть два чи більше прізвищ (вольтамперна характеристика, авометр (скор. ампервольтомметр) тощо).

Прізвище може відігравати й роль лише твірної основи термінів, саме, втім, не зазнаючи термінологізації. Так утворено, зокрема, деякі назви галузей та розділів науки, техніки, мистецтва (дарвінізм, фро[е]йдизм, месмеризм, кантіа[я]нство, картезіа[я]нство, ґальваніка, бойчукізм тощо), численні математичні та фізичні терміни (гамільтоніа[я]н, помер(анчук)он, реджистика, реджеон, реджизaція тощо), назви хемічних елементів (кюрій, резерфордій, борій тощо) та сполук (бертол(л)ід), мінералів (перов­скіт, александрит), структур сталі (мартенсит, аустеніт [остеніт]) тощо.

Крім простих слів, прізвище як одна з основ може входити й до складного терміна чи терміносполуки (ґальванолюмінесценція, ґальвано­метрія, ґальваностегія, ґальванопластика, ґальванопокрив; сеґнет(т)о­електрик, сеґнет(т)окераміка, сеґнет(т)опружність; фур'є-oбраз, фур'є-аналіз; оже-електрoн, оже-ефект, оже-рекомбінація, оже-злива, оже-коефіцієнт; рентґенографія, рентґеноструктурний аналіз, рентґено­спектроскопія; пастеризація, (с)пастеризувати; дебаєграма; даґер(р)о­типія; шевченкознавство, гумбольдтіа[я]нство, стусознавець тощо). Часом від запозичених відпрізвищевих термінів в українській мові утворено похідники, що не мають аналогів у мові-джерелі запозичення. Лише два приклади: від прізвища засновника фірми “Xerox Corporation” походять не лише іменникові терміни ксерокс (в оригіналі – двослівна сполука Xerox machine), ксерографія, ксерокопія/ксеро/ксера (в оригіналі – сполука Xerox copy) тощо, а й суто українські дієслова ксерокопіювати та ксерити, що не мають однослівного англійського відповідника, та їхні похідники (ксеро­копіювання, ксерування, ксерувальний, ксероскопійований, відксерений тощо). Так само маємо не лише низку терміносполук (застарілих, проте цікавих з погляду термінотворення) з прізвищем Бес(с)емер – Бес(с)емерів процес, Бес(с)емерів конвертер (бес(с)емер), Бес(с)емерова сталь, бес(с)е­меризація, бес(с)емерування тощо, скалькованих з англійської мови, а й власного іменника бес(с)емерня, що англійського аналога не має.

Утворюючи відпрізвищеві терміни, науковці цілого світу неухильно дотримуються жорсткого правила: прізвища та похідні від них терміни завжди належить писати однаково. У мовах, базованих на латинській графіці, така вимога не спричиняє ускладнень – відпрізвищевий термін усіма мовами пишуть зі збереженням автентичного написання його твірної одиниці – прізвища. Часом постають проблеми з вимовою, проте наукова спільнота складається з достатньо освічених людей, що знають, як належить вимовляти такі терміни, і проблеми у фаховому спілкуванні практично не виникають. У мовах, що використовують інші абетки, зокрема кирилицю, постає проблема транслітерації іншомовних прізвищ (і, відповідно, утворе­них від них термінів). Закладена в деяких пунктах чинної редакції україн­ського правопису [1] і відтворена в обох запропонованих прое[є]ктах його змін [2,3] (заради стислості будемо далі називати їх, відповідно, “проєкт” та “проект”) неоднаковість правил написання прізвищ і загальних назв, до яких належать похідні від них терміни, призводить до порушення вищезга­даного всесвітньовизнаного принципу. Підпроблем тут кілька.

1. Одну з них, наявну у чинній редакції та проекті, усунуто в проєкті — поширення "правила дев'ятки" на власні назви знімає відмінність у напи­санні прізвища Ди[і]зель (Diesel) та терміна ди[і]зель, що фігурують як приклад у чинній редакції, а отже, низки подібних термінів та терміно­сполук: Зи[і]верт (Sievert) - зи[і]верт, Си[і]менс (Siemens) - си[і]менс тощо (див. факультативні варіанти написання термінів, поданих вище). Проте залишаються інші.

2. Терміни, що походять від прізвищ, що містять у написанні латинську літеру g, транслітеровану за допомогою українського ґ, треба також писати з цією буквою: анґстрем (Angström), ґальваніка тощо (Galvani), ґaус(с), ґaус(с)іа[я]н, ґaус(с)оїда, деґaус(с)изація (Gauss), ґіб(б)с (Gibbs), ґрей (Gray), лаґранжіа[я]н (Lagrange), сеґнет(т)оелектрик тощо (Seignette), рентґен тощо (Röntgen), ри[і]дберґ (Rydberg), сведберґ (Svedberg) та багато інших.

3. Пункт про подвоєння приголосних у власних назвах — найсуперечли­віший і в чинному українському правописі, і в проєкті та проекті. Попри дещо відмінні формулювання та приклади, жоден із цих текстів не дає чіткого правила транслітерування прізвищ, натомість усі вони містять деструктивно розпливчасті формулювання як правило і здебільшого. Про непослідовність свідчить хоча б те, що англійські прізвища з однаковим складником -well (Cromwell, Maxwell) транслітеровано по-різному (Кромвель, Максвелл); в прізвищі Кер(р)олл (Carroll) подвоєно кінцеву приголосну і не подвоєно ту, що стоїть всередині слова; в прізвищі Бок(к)аччо (Boccaccio) подвоєно лише кінцеву приголосну, а в прізвищі Тор(р)ичел(л)і (Torricelli) – обидві. В німецьких прізвищах на –mann, як можна здогадатися, кінцеву приголосну подвоювати не належить, але що робити з іншими німецькими прізвищами, що закінчуються на подвійну приголосну, і чи/коли/чому належить зберігати подвоєння всередині прізвищ? Як транслітерувати такі прізвища як Hausdorff, Pfaff, Lippmann, Hoffmann, Grassmann та багато інших? Серед наведених прикладів бачимо прізвища Бек(к)ерeль (Becquerel) та Тек(к)ерей (Thackeray) – подвоєння немає в джерелах (французька сполука cq та англійська ck передають на письмі один звук к), проте воно чомусь виникло в українській транскрипції. І що робити з французькими прізвищами на –lle, що їх ми звикли писати без подвоєння – Пуазейл(л)ь (Poiseuille), Ліувіл(л)ь (Liouville), Лас(с)ал(л)ь (Lassalle) тощо?

Проблему можна значно спростити, зваживши на те, що подвоєні приголосні в чужомовних прізвищах здебільшого не вимовляють, натомість подвоєння створює закритий склад чи впливає на вимову голосних, що стоять перед подвоєними приголосними чи після них. Тому, можливо, не треба відтворювати це подвоєння в написанні таких прізвищ українською мовою. Це дасть змогу уникнути численних помилок і не виправляти іменні реєстри енциклопедій та довідників, виданих до 1990 року. Розв'язати це питання й остаточно визначитися має Національна правописна комісія. Якщо буде вирішено подвоєння у прізвищах не зберігати, це усуне численні проблеми, пов'язані з написанням і прізвищ, і відповідних термінів. Проте якщо буде визнано за потрібне зберігати подвоєння приголосних у прізви­щах, то неодмінно належить ввести правило: якщо прізвище містить подвоєний приголосний (чи два, як Тор(р)и[і]чел(л)і чи Ґрас(с)ман(н)) то слід зберігати подвоєння в похідних від нього термінах.

4. І чинна редакція правопису, і проєкт, і проект непослідовно розв'язують питання про велику та малу літеру в присвійних прикметниках, утворених від імен та прізвищ (це величезний масив складників терміносполук). Не будемо цитувати тут суперечливі формулювання, що подекуди фігурують в межах одного параграфа, подамо лише сполуки (з різних редакцій) з прізви­щем Шевченко, які мають правити за взірець: Шевченкові поезії, Шевчен­ківська премія, шевченківські традиції, Шевченківська енциклопедія, шев­ченківський стиль. Перша сполука цілком очевидна й зрозуміла, решта разом становлять загадку – в чім тут семантична чи формальна відмінність? Чи не краще було би не заплутувати людей, а прийняти правило, що існує в цілому світі: прикметники, похідні від прізвищ, слід писати з великої літери. Можна розв'язати цю проблему трохи складнішим, проте несупе­речливим шляхом: писати з великої літери присвійні прикметники, утворені від прізвищ за допомогою суфіксів –ів/-їв, -ин (можливо, окремо зазначив­ши, що це стосується авторських термінів), і з малої – відносні прикмет­ники, утворені за допомогою складених суфіксів -івськ-/-ївськ-, -інськ-/-їнськ-. Тоді, зокрема, можна було би навести лад зі сполуками, пов'язаними з безпосереднім авторством наукових праць чи відкриттів (Кантові тези, Рентґенове проміння) та такими, що стосуються дальшого розвитку науки, узагальнення понять, що їх авторами вже не є науковці, чиї імена увічнено в базових термінах (кантіа(я)нська філософія, рентґенівська апаратура). Так само можна було би усунути двозначність написання наведених у чинному правописі, проєкті та проекті сполук, що, попри суфікс, явно вказують на авторство (франковські сонети, шевченківський стиль тощо), надавши їм прозорішої присвійної форми (Франкові сонети, Шевченків стиль тощо). Тоді написання з малої літери одразу свідчило би про те, що франковські сонети – це сонети у стилі Франка (але не Франкові), шевченківський стиль – це стиль, подібний до Шевченкового (але не Шевченків), а геґеліа[я]нська філософія – це вчення, що його розвинули послідовники Геґеля на основі власне Геґелевих творів.

5. Пункт чинної редакції та проекту стосовно транслітерації німецьких дифтонгів ei, eu вже давно є предметом критики всіх, хто має справу з німецькою мовою, зокрема термінологією. Пропозиція проєкту по-різному передавати новіші та давніші запозичення з такими дифтонгами суперечли­ва по суті й непродуктивна, адже межа між давніми та недавніми запози­ченнями — то є річ умовна. Досвід праці з термінологією свідчить одно­значно: у прізвищах (і відповідних відпрізвищевих термінах) німецькі дифтонги ei та eu треба передавати, відповідно, через ай та ой і писати (а отже, й вимовляти) прізвища так, як вони звучать на міжнародних наукових конференціях: Айнштайн, Майтнер (Einstein, Meitner) (звідси айнштайній, майтнерій), Ойлер, Нойман(н) (Euler, Neumann) тощо. Це дало би змогу, зокрема, усунути плутанину, що виникає через неправильне написання (і вимову) таких прізвищ. Лише один приклад: в наших математичних слов­никах і довідниках фігурують дві цілком різні Нейманові функції і недостатньо досвідчена людина, а надто учень чи студент, із назви не відразу розуміє, про яку саме функцію йдеться, не кажучи вже про те, що це спричиняє непорозуміння, часом прикрі, в дискусіях з науковцями з інших країн. Плутанина ця спричинена вадами нашого правопису. Насправді одна з цих функцій є функцією Неймана (Neyman), тоді як друга – то функція Нойман(н)а (Neumann). Можливо, замість увічнювати неправильне “усталене” написання, на певний перехідний період варто було би дозво­лити варіантне написання відомих прізвищ (Фоєрбах і Феєрбах, Фройд і Фрейд, Гайне і Гейне, Айнштайн і Ейнштейн, Ваєрштрас(с) і Веєрштрас(с) тощо). Можна бути певними, що через досить короткий час в літературі домінуватиме написання, що найточніше передає автентичну вимову прізвища.

Отже, за будь-яких вислідів Правописної комісії щодо написання прізвищ, науковці будуть приречені розв'язувати нерозв'язні проблеми, якщо в українському правописі не буде такого положення: прізвища та терміни, що від них походять, завжди належить писати однаково. Цього вимагає не лише логіка та всесвітня термінотворча традиція, а й універсальний мовний закон уніфікації позначень спільного позначуваного.

1. Український правопис. 4-тe видання, виправлене й доповнене. — К. Наукова думка. -1993. - 238 с.

2. Український правопис. Проєкт найновішої редакції — К. Наукова думка. -1999. - 340 с.

3. Український правопис (проект). К: - 2003. – 167 с.