АЛЮЗІЯ — АМПЛУА

АВТОРСЬКЕ КІНО загальна назва малобюджетних фільмів, у яких продюсер, сценарист, режисер поєднані в одній особі, і, таким чином, кіно-картина максимальною мірою є вираженням авторської позиції відповідно до теми фільму. Див. «Елітарне кіно».

АЛЮЗІЯ В КІНО, АЛЮЗИВНЕ КІНО [англ. Allusion; від лат. Allusio жарт, натяк] -щодо сучасного американського кіно має на широкий спектр значень: прямі цитати з давніх фільмів, «увічнення» жанрів минулого, а також їх сучасну переробку, ремінісценції, парафразування сцен із класичних фільмів,сюжетнихмотивів, кадрів, які запам’яталися, фраз із діалогів, характерних жестів героїв тощо. Система створеня алюзій у сучасному кінематографі США багата і різноманітна. Крім вищезгаданих варіантів, це, поряд із цитуванням, різноманітні форми імітації історичних кіноджерел; згадування в діалогах назв визначних й ординарних фільмів, режисерських імен; стилізація нарочитої архаїки; «лукава гра» з назвами фільмів, які мерехтять на задньому плані у формі реклами, афіш; модифікація персонажів, сюжетів, мотивів старих фільмів. Прямим спадком американського захоплення авторським кінематографом став, на думку критика Н. Керолл, «алюзивний бум», який почався з першої половини сімдесятих років. Озброївшись списками фільмів, що були складені Е. Саррисом, та естетичними теоріями Ейзенштейна, Базена, Годара, Маклюена, значна частина покоління, яке виросло в п’ятдесяті роки, заззнала кінолихоманку й буквально атакувало історію кіно. Представники цього покоління пристрасно вишукували фільми, яких не бачили, настирливо поверталися до старих стрічок і намагалися їх класифікувати. Серед частини американських глядачів розвилося безпрецедентне почуття кіноісторії. Серед тих, хто в 60-ті роки відкривав для себе кіноісторію -здебільшого американського кіно, були й майбутні режисери. Втягнуті у вир дискусій та відкриттів, вони закріпляли у своїй естетичній свідомості, яка лише формувалася, критичні оцінки, народжені практикою авторського підходу. Теми, стилі, експресивні засоби, притаманні старим фільмам, вони вивчали у тому вигляді, в якому ті були відібрані й узагальнені американськими теоретиками авторського кіно. Закономірно, що свої учнівські враження, інтелектуальні захоплення вони згодом спробували включити до режисерських робіт. З’явилася спілка режисерів, ерудиція яких перевершувала ерудицію глядачів, що захоплювалися історією кіно. Серед них П. Бартел, П. Богданович, Д. Карпентер, М. Чіміно, Б. Кларк, Ф. Коппола, Б. Де Пальма, Д. Хоппер, Ф. Кауфман, Д. Лукас, Т. Малік, Д. Ромеро, М. Скорсезе, С. Спілберг, К. Тарантіно.

АМАТОРСЬКИЙ ФІЛЬМ [Amateur Film аматорський фільм] створений одним або групою аматорів. Зйомки аматорських фільмів дістають поширення у 20-ті роки, коли в різних країнах налагоджується виробництво портативних знімальних кінокамер. Спершу любительські фільми знімалися на 16 і 8 мм кіноплівку. Із розвитком відеотехніки аматори здійснюють зйомку фільмів на портативні відеокамери та мобільні телефони. На сьогодні проводяться кінофестивалі аматорського кіно.

АМПЛУА [франц. Emploi -застосування] відносно стійкі типи ролей, які відповідають віку, зовнішності й стилю гри актора; трагік, комік, герой -коханець, субретка, інженю, травесті, йолоп, резонер та ін. У XX ст. це поняття виходить із ужитку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *