Листування

Листування як засіб дистанційної комунікації в минулому відігравало значно більшу роль, ніж у наші дні. Достатньо згадати, що в часи, коли не існувало наукових журналів, основним засобом поширення ідей та інформації серед учених слугували листи. У розвинених мовах існував навіть спеціальний стиль, що мав назву епістолярного (грецьк. “********” – “лист, послання”). Навчитися цього стилю можна було з “письмовників”, у яких подавалися зразки листів на всі випадки життя. 1790 року у Львові було видано буквар із додатком “Політика світська” – правилами доброго тону, зокрема, як належить листуватися. Зрештою, і без таких посібників наші діди знали низку стандартних фраз, які були обов’язковими у кожному листі. Наприклад, практикувався такий зачин: У перших словах мого листа повідомляю, що я живийздоровий, чого і тобі (Вам; всім) зичу.

Суцільна телефонізація та інші набутки технічного поступу завдали монополії листування потужного удару, проте цілковито його з ужитку не витіснили. “Листів не заступлять ані телефони, факси чи електронна пошта”, – пише др П. Моцюк.

Сьогодні існують три види листування: ділове, приватне офіційне і приватне неофіційне. Тут ми не розглядатимемо перше з них, тобто ділове листування, тому що етикетний сенс має спілкування окремих осіб, а не установ, закладів тощо, в розпорядженні яких є спеціальні бланки і які керуються відповідними стандартами ділового мовлення. Докладнішу інформацію про це читач може отримати у цитованій вище книжці А. Коваль “Ділове мовлення”.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *