Мовленнєвий етикет у сперечанні — 3

3. Виявляти готовність до примирення, узгодження позицій на основі взаємної симетричності поступок.

4. Намагатися знаходити спільне у позиціях – своїй і опонента. Дуже важливо робити це від самого початку розмови. Наполягати на істині, а не на своїй думці.

5. Уважно слухати співрозмовника (ів), добре запам’ятовувати важливі моменти (як слабкі, так і сильні) його мовлення. Слідкувати за його намірами.

6. Не підвищувати висоти тону і не збільшувати сили голосу: опонент зробить те ж саме.

7. Не сперечатися про те, чого добре не знаєте, аби не виявити свою необізнаність. Не сперечатися на надто загальні та надто вузькі теми. Не вживати слів і виразів, значення яких добре не знаєте і не можете пояснити.

8. Якби люди домовилися про значення слів, суперечок стало би наполовину менше, – говорилося ще в стародавні часи. Не втратила актуальності ця думка і в XX столітті. Так, Річард Гроссман писав: “Більшість порожніх дискусій, на які ми марнуємо час, пояснюються переважно тим, що кожен із нас має своє власне невиразне значення для слів, які вживає, і гадає, що наші опоненти вживають їх у тому самому значенні”’. Тому завжди доцільно з’ясувати, про що йде мова. Скажімо, коли сперечання торкається націоналізму, то насамперед треба порозумітися щодо обсягу і змісту цього поняття. адже захисний і агресивний націоналізм, як і націоналізм гнобленої і гнобительської нації.

Це не лише різні, а й у певному сенсі протилежні феномени. Та й загалом, як зауважує відома вчена і письменниця з діаспори Віра Вовк, слово націоналізм може мати таку барву і такий запах, яких кому запрагнеться. У Бразилії, наприклад, націоналістами називають … місцевих комуністів!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *