Мовленнєвий етикет у сперечанні

Сперечання – це словесна боротьба, в якій кожна із двох чи більше осібучасників домагається перемоги своїх думок, поглядів, переконань.

Ще давньогрецький філософ Арістотель поділяв сперечання на діалектичне (грецьк. “мистецтво вести бесіду”) та еристичне (грецьк. “суперечки”). Перше – це дискусія, знаходження істини в розмові шляхом зіставлення арґументів і контрарґументів. Друге – використання різних словесних і несловесних засобів з метою подолати суперника – незалежно від того, має він рацію чи ні. Отже, у другому випадку йдеться не про істину, а про перемогу над супротивником, позбавлення його здатності провадити сперечання, захищати свої погляди, навіть якщо істина на його боці і він у цьому переконаний. Зрозуміло, що в еристичному сперечанні місця для етикетності мовлення не надто багато.

У XIX столітті німецький філософ Артур Шопенгауер теоретично поєднав ці два види сперечання в “еристичній діалектній”. Він уважав, що доволі часто позірна арґументація збиває, звалює істину й слушність, а тому потрібно знати, які засоби використовує для отримання перемоги у сперечанні супротивник, і самому володіти мистецтвом їх застосування. Як тепер кажуть, добро миє бути з кулаками.

В еристичній діалектиці і в полеміці (від грецьк. “військова майстерність” та “ворог”), яку ще називають войовничою дискусією, бо вона має за мету перемогу, утвердження власного погляду, етикетність теж не завжди перебуває на передньому плані. Проте варто дотримуватися поради давніх римлян: suaviter in тоdо, fortirer in re – “приємно в способі, міцно в суті”, або, як не цілком делікатно висловлювалися інтеліґенти в минулому, “ввічливо, але в зуби!”. Іншими словами, навіть вільно володіючи всіма 34 способами “еристичної діалектики”, описаними А. Шопенгауером у його “Мистецтві провадження сперечань”, не варто забувати про особисту гідність і пошану до супротивника.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *