Низка порад та рекомендацій — 3

3. Знати, про що говорити. Коли мовець надто переймається якоюсь темою, то –так радять фахівці – її не варто порушувати загалом. У всякому разі недоцільно на цю тему висловлюватися категорично. Не говорити багато про себе. “Людина, яка говорить тільки про себе, тільки про себе й думає”, – зауважує Д. Карнегі. А інші люди відчувають і розуміють це.

Уникати критики релігійних переконань, політичної заангажованості, статевих орієнтаціїй співрозмовника. De guslibus поп (est) disputandum – “про смаки не сперечаються”. говорили стародавні римляни. Коли ж розмова торкнулася таких небезпечних, “слизьких” тем і змінити тему не вдається, намагатися не перетворити діалог на суперечку з гарячковим блиском в очах, нервовими рухами, зміною висоти, сили й темпу мовлення, образливими випадами тощо. Щоб цього не сталося, доречно скористатися висловами, які зменшують категоричність тверджень, напр.: Мені здасться …; Можливо, я помиляюсь…; Мабуть, я недостатньо компетентний у цьому питанні…; Я не настільки ґрунтовно обізнаний із відповідною інформацією, щоб погодитись з Вами або заперечити Вам та под. Без страху можна говорити на загальні теми (класична тема – погода).

Проте тут є теж свої нюанси. Відомо, що чоловіки полюбляють говорити про політику, економіку, спорт, подорожі, риболовлю, а жінки – про роботу, дітей (онуків), моду, кохання. Щоб з’ясувати, яка з тем найближча до душі співрозмовникові (співрозмовниці), можна спочатку “прозондувати ґрунт”. А в будьякому разі треба дати говорити партнерові – і він прийде до своєї теми. Правда, тут також бажано впливати на розгортання розмови, бо є люди, які дуже люблять розповідати про свої хвороби, сімейні проблеми, подробиці особистого життя, всілякі трагедії і т.ін. Особливо тягне їх на такі теми під час випадкових зустрічей: у потягу, в чекальних залах, на пляжі тощо, – де люди стають набагато відвертішими, ніж у спілкуванні з давніми знайомими та приятелями’.

4. Не говорити самому без спеціальної потреби про домашні справи, сімейні взаємини, професійні проблеми, хвороби, дитячі сутички, недоліки і слабкості інших людей, чужі гроші, любовні пригоди, речі, неприємні або тяжкі для сприймання, тощо. Не розголошувати довіреної інформації, службових таємниць, не читати своїх віршів, не хвалити власні твори, назагал – свої здібності, таланти, можливості, статки, коштовності, вчинки, досягнення, свої знайомства, зв’язки і т.п. Не намагатися показати себе більшим, значнішим, ніж є насправді.

Коли розмова йде в річищі якоїсь Вашої чи запропонованої партнером теми, неетично “сповзати” з неї, “перестрибувати” на іншу тему тощо. Темовий перехід має бути поступовий і/або в якийсь спосіб мотивований. І за згодою обох сторін.

5. “Спасенну (рятівну) неправду” (наприклад, хворому, що він поправляється, гарно виглядає) говорити з максимальною мобілізацією зусиль у доборі слів, голосових (тембр, мелодика) і соматичних (погляд, міміка, жести) засобів вираження.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *