Прощальні репліки

Молоді люди іноді прощаються “імпортними” фразами: Ґуд бай! (англ.); Чао!(італ.). Французьке адью у наш час уживається значно рідше, ніж у минулому.

Репліки прощання першим вимовляє той, хто відходить. Якщо це робить той, хто зостається, то вони звучать як незавуальований натяк або й груба спонука покинути приміщення, піти геть, отже, набувають антиетикетного, образливого сенсу. Виявом зневаги, зверхності, обурення тощо є піти не попрощавшись або не відповісти на слова прощання. Ці знаки мовчання теж мають антиетикетний зміст. Вони, як кажуть французі і. вбивають стосунки.

Невербальними знаками прощання за безпосереднього контакту спілкувальників є потиск рук (часто із затриманням руки на час вимовляння прощальних фраз), обійми, поцілунки (в губи, щоку, руку – залежно від взаємин). На відстані – це прощальний погляд, помахи піднесеною рукою, летючий поцілунок.
Прощаючись жестами поукраїнськи, махають рукою з долонею, повернутою до того. з ким прощаються. Помахи здійснюються або впередназад, або, рідше, ліворучправоруч. Поцілунок рукою, або летючий поцілунок, – це помах рукою від губ у напрямку того, з ким прощаються. Для цього знака прощання (і вітання) у словниках радянської доби є ще одна назва – “повітряний поцілунок”. Відомий знавець сучасної української мови Святослав Караванський відкидає її як кальку з російського вислову воздушный поцелуй і рекомендує вираз ручний поцілунок.

Молоді люди в наш час інколи посилають такі поцілунки на італійський лад: доторкнувшись губ рукою, простягають долоню в напрямку адресата і “здувають” з неї поцілунок.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *