Прощання

Фінальна фаза комунікативного акту називається українською мовою прощанням. Жанр прощання має багатий арсенал словесних формул і невербальних знаків. Семантикостилістичні властивості прощальних формул дають можливість мовцеві зробити оптимальний вибір, взявши до уваги структуру комунікативної ситуації, взаємини із спілкувальним партнером (партнерами, аудиторією), його вік, стать, соціальне становище і т.ін.;

Прощання вигляда так:
До побачення!; Будь(те) здоров (і)!; Бувай(те) здоров(і)!; Бувай (те)!; До зустрічі!; Дозволь (те) попрощатись!; Добраніч (На добраніч)!; До завтра!; На все добре!; Усього (Тобі/Вам) найкращого!; Хай (Тобі/Вам) щастить! Із двох варіантів: Прощай (те)! і Прощавай (те)! більш прийнятним вважається другий. Річ у тім, що Прощай(те), крім того, що має значення “пробачати чиюсь провину”, вживається здебільшого перед розлукою на довгий час або й назавжди. Цим словом прощаються із тим, хто відходить у вічність. Принагідно зауважимо, що в цій ситуації за українським звичаєм, після слова Прощай! говорять: Хай тобі земля буде пером! Це засвідчує українська літературна класика, напр.: Нехай над тобою земля пером! (Г.КвіткаОснов’яненко); Може, вже й померла (панна), то нехай над нею земля пером (М. Кропивницький).

Так пишуть і сучасні майстри художнього слова:
‘Чак Є. Мовний етикет: “Щасливенько!” // Дивослово. – . – № 10. – С. 21.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *