Щодо P.S. в листі

Коли виникає потреба додати до листа ще якусь інформацію, пишуть латинські літери P.S. і після двокрапки коротко викладають цю інформацію. Тоді знову підписуються. Якщо постскриптум написано через день або більше після написання листа, то, коли це важливо, під ним ставлять дату. Іноді, коли листа відправляють не відразу і в ньому вже є постскриптум, пишуть P.P.S., що означає буквально “після після написаного”. Надуживати такими “постпостскриптумами” небажано. Якщо адресант не людина, в якої час розписано за хвилинами, то йому краще листа переписати наново.

Коли лист не має офіційного характеру, коли адресатом не є якась установа, організація тощо, то листа не друкують, а пишуть рукою. У жодному разі не можна друкувати лисі з висловленням співчуття. Це ж стосується подяки, привітання, особистого запрошення, тобто тих жанрів мовлення, де потрібна нелише ввічливість, а й щирість. Лист, написаний рукою, – це вияв поваги, близькості, сердечності почуттів до адресата.

У наш комп’ютерний вік у школах уже не навчають каліграфії (грецьк. ??????????? “красивий почерк”), або українською мовою – краснопису, тому рідко хто вміє писати гарно. Але читабельним почерк має бути у кожного, хто береться за перо. Недарма в часи, коли єдиним надійним засобом спілкування на відстані були листи, дотримувалися засади, що виразний почерк – це вияв пошани до людини. Найліпше листа спочатку написати на чернетці, а тоді старанно переписати.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *