Співвідношення говоріннямовчання

Співвідношення говоріннямовчання має не лишень особистісний, а й ідіоетнічний аспект. Для ілюстрації цього твердження наведемо декілька уривків із есея Кімура Сьодзабуро “Люди зору” і “люди голосу”: “Для європейців людина, що не подає голосу, воля, не виражена голосом, у суспільному сенсі рівні нулю. (…).

Деякі люди виражають себе в такий спосіб, що здається, якщо один одного не закидає словами від ніг до голови, не заспокоїться; і справді, складається враження, що коли два європейці опиняться разом і не вимовлять ні звука, то, за винятком випадку, коли це чоловік і жінка, це сприймається, як те, що або один із них заміряється на іншого, або один із них беззастережно капітулює перед іншим. (…).

Людина, що не вимовляє слів, для європейців не може бути живою людиною. У них не існує такого “діалогу” в японському стилі, коли співрозмовники намагаються взаємно пройнятися душею і зрозуміти один одного почуттями. (…). Європейці вважають, що позаяк людина живе у взаємозалежних суспільних відносинах, то не можна мовчати перед іншою людиною і не висловлюватися. Якщо не будеш вимовляти слова і самоутверджуватися, то ніхто тебе не зрозуміє, всі будуть ігнорувати, і врештірешт ти зазнаєш поразки”’.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *