Телефонування

Телефонна розмова – це надзвичайно поширений вид усного дистантного невізуального спілкування. Співрозмовники не бачать один одного (відеотелефон ще не набув значного поширення), і тому з усіх невербальних засобів спілкування тут у розпорядженні мовця є лише неканонічні фонетичні знаки, паузи і мовчання. З огляду на відсутність підтримки мовлення жестами, поглядами, мімікою тощо воно істотно відрізняється від контактного усного спілкування.

У телефонній розмові фрази належить вимовляти виразніше, у дещо повільнішому темпі (стиль мовлення – середній між повним, монологічним, і розмовним, діалогічним), голосніше (але не кричачи в слухавку, бо це давно зображається гумористами різних країн як прикмета провінціалів). Непотрібно будувати синтаксично надто великі і складні висловлювання. Час від часу (у паузах між фразами) доречно потверджувати своє сприйняття і розуміння того, що говорить партнер, короткими репліками: Так!; Розумію!; Зрозуміло!; Ясно! та под. Розмовляти бажано стисло, щоб не забирати багато телефонного часу.

В українській мові слово дзвонити багатозначне, і тому на означення розмови телефоном краще вживати однозначне, семантичне прозоре дієслово телефону ваті і ТА його похідні, напр.: Як тобі (Вам) телефонувати?; Зателефонуйте мені завтра; Мені вдалося потелефонувати до … і т.п.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *