Мова, ідеальна дійсність — 10

Як сакральне явище, національна мова є екзистенцією Духу в тому розумінні, що Дух інкультурує через неї в національну свідомість, де мова формує системне зображення світу, виробляє власну іманентну структуру, а також певним чином пов’язана з підсвідомим (як спорадичний фіксатор інтуїтивних імпульсів, інтуїтивного відчуття, інтуїтивного розвитку людини) та з надсвідомим (трансцендентним) (як спосіб адорації та створення третьої реальності) рівнями. Як сакральне явище мова охоплює, відображає, матеріалізує духовну структуру нації та особистості, трансформуючись у її абсолютного репрезентанта, що сполучає фізичне явище (звук), нейрофізичне (клітину) та ідеальне (значення) і в такий спосіб поєднує дві дійсності: фізичну та ідеальну. Поза мовою духовна структура виходить за межі людинного рівня, вона лежить у сфері надприродного. Втілюючись у слово, Дух обтяжує себе психологічною вагою, однак лишень у такому ковалентному зв’язку він розвивається, існує, живе в людині, в мовній екзистенції – його еволюція, його наближення до внутрішнього світу людини, його присутність у людині, його сприйняття людиною. Поза мовою він не доступний для людського сприйняття, він не має виразної концентрації в людській психології (наприклад, у кожному з нас присутнє відчуття нашої вічності, нашого безсмертя, ніхто не може собі уявити, як світ може існувати далі без нього, що є підтвердженням безсмертя душі, очевидно, Бог дає відчуття цього тут, на землі, щоб людина могла збагнути свою суть як його образу і подоби, однак це відчуття не має мовної репрезентації, воно не передається словами, ми не можемо визначити, якими засобами, чим вловлюємо його, тобто, це відчуття – за межами слова, це надприродний рівень).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *