Довгу й досить
суперечливу історію в нас має практика передачі (читання) грецької букви θ.
У візантійський період греки свою літеру θ вимовляли як
міжзубний приголосний звук. Його слов’яни сприймали то як т,
то як ф. У найдавніших старослов’янських текстах на місці θ, напевне, читали т, бо в цих пам’ятках
найчастіше на місці зазначеної літери проти етимології писали са́ме т:
Тадеи, Тома, Варътолом
и, Марта, Витания тощо. Випадки заміни θ
через ф у старослов’янських пам’ятках надзвичайно рідкісні: Вифани
{Соболевський А. Древний церковнославянский язык. Фонетика. – М., 1891. – С. 48; Вайан А. Руководство по старославянскому языку. – М., 1952.
– С. 92}.
І в пам’ятках української мови найдавнішої
доби, хоч і не часто, зустрічаємо написання т на місці θ. У Ізборнику
1073 р. читаємо: иєрота (228),
єлевтерию (с. 245), завтании (с. 190; грецьк. Σαβαχθανί).
Проте частіше спостерігаємо заміну θ через ф: Анъфракъсъ (пор. антрацит) {Изборник Святослава 1073 г. — С. 152 зв.
(стара пагінація — 21 зв.).}, єоуфими {Остромирово Евангелие 1056—1057 г. — 2-е фотолитогр. изд. — СПб.:
Савинков, 1889. - С. 222, 282 зв.}. Заміна букви
θ буквою ф і навпаки також свідчить про читання літери θ як ф: кь θилиписиомъ, сапьθвиръмь,
вид сєраθима.. нъ и сєрафими вид
ть. {Изборник Святослава 1073 г. - С. 90, 104,
142 зв.}У Супрасльському збірнику XI ст., переписаному,
на нашу думку, в Києві, на місті θ фіксується навіть х в імені марθа: оть вьси мари и мархы сєстры 
ки. {Супраълски или Ретков сборник: В 2 т. / Под ред. И.Заимова и
М.Капалди. - София, 1983 - С. 313.}
На кінець ХШ ст.
написання (вимова) ф на місці θ стало
панівним. Наприклад, у Євсевієму Євангелії 1283 ρ. читаємо: ω(т) — назарефа
(31), але пор. назарьθь (30), матьф
(34 зв.),
на землю, гєнисарєфьскоу (38 зв.), нафанаилъ (63 зв.), въ вифаньи
(79 зв.), на соудищи нарица
ммь лифистрат (94), ω(т) аромаф
(102 зв.), 
лисавєфь
(110), марфа, фєωдоры (110 зв.) тощо.
Варто
зазначити, що одна з назв запашної смоли й куріння (кадіння) нею в оригінальних
давньоруських текстах (і в поодиноких списках із старослов’янських)
засвідчується у формі темь
нъ,
темиянъ, тьмь
нъ (у
списках XIV—XV ст. — теміянъ): тьмь
нъ
къ бõу {Изборник 1076 г. -
С. 192}.(Ізборник 1076 p.); теміанъ
имени моем
приноситс (“Слово”
митрополита Іларіона серед. XI ст. — список XV ст.) {Молдован
А. М. Слово о законе й благодати
Илариона. - К., 1984. - С. 88.}, ражаеться теміянъ ладанъ (“Хоженье” ігумена Данила,
поч. ХII ст., список XV ст.) {Житье и хоженье Данила Русьскыя земли игумена, 1106—1108;по древнейшему списку
XV в. ... / Изд. И.Глазунова. — СПб., 1896. - С.7}, небсьныи тьмь
нъ; тьми
нъмь испълниша (Успенський збірник XII— XIII ст.) {Успенский сборник ХІІ-ХIII вв. /Изд. подгот. О. А. Князевская, В. Г. Демьянов, М. В. Ляпон; Под
ред. С. И. Коткова. - М., 1971. -С. 247, 437}, принос ...темь
нь блговоныи (Повість временних літ) {Полное собрание русских летописей. - Т. 1. - С. 214. Див. ще:Срезневский И.И. Зазнач. праця. - Т. 3. - С. 946, 947}. В Ізборнику 1073 ρ. - копії із
старослов’янського манускрипту - фіксується міжрядкова глоса фими
нъ до слова шт
ритъ{Изборник Святослава 1073 года. - Факсимильное изд. - М.,
1983. - С. 243 зв.}.
Глоса, можливо, давня.
Непрямим
свідченням того, що в мові ХІ-ХІІІ ст. θ вимовляли і як т,
є гіперичні написання слова грецького походження на позначення “запашної
речовини, пахощів, аромату” з θ, ф замість т (гр. 
ρωμα,
=ατος) ароматъ (ХІІ-ХIII ст.) {Апракос Мстислава Великого. - С. 40} і аромаθъ: к
пиша аромаθы да помажють іс̃а
(кінець XI - поч. XII ст.) {Успенский сборник XII - XIII вв. - С. 224},
оуготовавш арамафы
(Євсевієве Євангеліє 1283
ρ., арк. 103 зв.).