Прийменники в українській мові — 2

Пор. і в стар. укр. мові: На потверженье того нашого жалованья про иншую пам’ять и твердость АЮЗР. І. 18 (1446). Тимч.
Пор. також: – Я, каже, жінку свою продав за дві тисячі панові, та положив у гаман, а гаман положив на керейчині, а сам пішов про себе ЕЗб. XIV. 275.
2. Знає українська мова прийм. про ще й з такими відтінками:
1) За що, з причини чого, через що, для.
На рідну матір про свій дурной розум забуває Kolb. Р. IV. 282. Тимч. – Про голод здихають З. 143. Mikl. V. S. 437. – Змарнів, на личку зчорнів про тебе, Марусю, що м тя не видів Mikl. – Ще про цибулю голоду не було ЕЗб. XXVІІІ. 533. – Ой за що, про що ви кусаєте мене Гнід. в. ІІ. ч. І. 47.
2) Як на кого, як на що.
Пор.: Про мене хоч вовк траву їж Ном. 4941. – Діду, дай мені пугу, а тебе, про мене, нехай собаки заїдять Тимч. – Про мене насіймо і в хаті ЕЗб. XIV. 166.
3) Пор. також прийм. про при байдуже в Куліша: Іноді було й про самого автора з цого розумуванням байдуже Кул. VI. Г. 6. – То тому черствому, гарячому людові байдуже про холод Кул. ЧР. 70. – Байдуже Омелько про остерігання Кул. VI. Г. 356.
4) Про ( = за).
А я тобі, брате, дам мудрощів та хитрощів таких, що ти не потеряєш про ( = за) свій вік ЕЗб. XIV. 150. – За все про все мусили городяни і селяни платити Кул. VI. Г. 22. – Поступивсь ханові сьома тисячами з половиною червінцями та за стільки ж сукна про всякий упокійний рік Кул. VI. Г. 49 – 50.
2. «Про» та «за» при дієсловах.
Тип: 1) Згадувати про кого, 2) Згадувати за кого.
При дієсловах cognosc., sent., dic., declar., etc., як от: балакати, благати, брехати, говорити, згадати, дбати, довідатись, думати, забувати, звідатись, знати, нагадувати, пам’ятати, писати, питати (сь), почути, признатись, просити, розпитувати, розповідати, свідчити, співати, спом’янути, чути та ін. подібних як доконаних, як і недоконаних тощо народня мова знає здебільшого поширенішого в ній прийменника за, а не менш їй властивого тут про. Літературна (книжна) переважно знає прийм. про ).
Цей прийменник за, що заступив колишнього дуже поширеного в старій книжній літературній мові о, об (в Галичині в літ. мові ще й досі під польськ. впливом, напр.: Не дбали о добро держави Ог.) ба й другого, теж у ній поширеного применника про, – трапляється вже в пам’ятках ХІІ віку (пор. у грамоті 1130 р.: iieeoa aa ca iy Ог.). Крім української, знають переважно за мови сербська та болгарська. Російська, польська та чеська знають здебільшого «о» ).
Проф. Є. Тимченко вважає, що про «переважно в східніх говірках, в західніх переважно йому відповідає прийм. за, на, а в старім писанім язику і в говірках під польським впливом «о» (Акуз. 93).
Як показують приклади, знають широко «за» і східні говірки. Крім того, поширеність за по західних говірках без ніяких чужих впливів (польська бо не знає такого поширеного за) свідчить тільки за те, що прийм. за там зберігся найкраще та що він є характеристична особливість української мови.
Прийменник про в українській мові, як ми бачили вже вище, дійсно дуже поширений, але з іншим цілком значенням ).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *