Прийменники в українській мові — 5

ПРИКЛАДИ.
Тепер поїдемо до морів, по тії кобили ЕЗб. VII. 150. – Ой, дочко то женеться хтось по наші душі ЕЗб. XIV. 306. – Іди, кажуть, по опеньки ib. 171. – Післали вони по Якима і Якимиху, і привезли їх, і вони їх до смерти догодували ЕЗб. XIV. 181. – Послали по діда, увели у кімнати ЕЗб. XIV. 31. – Забула зайти до шевця по батькові чоботи Кв. Мар.73. – Приїхали вони додому, ті чумаки, посилають бабу по ту лисицю Гнід. в. IV. 14. – Дід послав курочку по мачиння, а півника по пшеничиння Гнід. в. IV. 33. – Послали по рудого Тимоша старосту Василя Сабодаша ib. 106 – 107. – А Назар пішов по музики аж іще зранку ib. 114. – Тоді баба каже: «Їдь, діду, по дочку» ib. 7.
Пор. із прийм. на: А дід каже: «Пішла на ягоди, і не знати де ся діла» Левч. КОП. ст. 494. – І пішли вони в (ліс) на черешні Левч. КОП. ст. 494.
Увага. Прийменник «по» з іменником або прикметником (на вислів способу: понімецькому, поукраїнському, як: подавньому, постародавньому, полюдському, подоброму та ін., тобто вже адвербіяльного характеру – пор., напр., і: попереду) вживається цілком вільно.

ПРИКЛАДИ.
Так, чорт знає по якому жили Запорожці К. І. 159. Мікл. – Потихеньку, мій миленький, говори Піс. І. 77. Мікл.
Сюди таки, до адвербіяльних, гуртують і такі приклади закам’янілих висловів, що за них каже проф. Є. Тімченко: «Прийменник по з дативом речівника або прикметника вказує, згідно з чим відбувається чинність, і конкурує з відповідним прислівником». Я сказав би, що тут відтінок «згідно з чим» вже не відчувається, а лише «як, яким способом» ).

ПРИКЛАДИ.
Ой, не по правді, мій миленький, зо мною живеш Метл. 67. – Будем ми, брате, по правді казати ЗЮР. І. 41. – Мені жаль мої молодости, що не жиєш по щирості Уш. п. Чуб.V.43. ) – Не підеш по охоті своїй (охоче), так я візьму по неволі ЕЗб. XIV. 46.
Увага. У цих випадках не вживають прийменника за з орудним. Не кажуть: «за щирістю» тощо. Хоч у деяких інших випадках цей прийм. за заступає прийменника по.

ПРИКЛАДИ.
По із знач. рос. с, в: По кавунах малий наїдок ЛебедГр. Сл. – Що ж по тому, що кохаю, коли в неї не буваю Гр. 3. 186. – Що мені по вроді, що врода красна, коли тепер сама нещасна Чуб.V. 238. О. К. – А що мені по худобі, а вже буде чи не буде Чуб. V. 31. – Що ж мені по ромені, на нім ягідочок нема.Що ж мені по поклоні, його самого нема Чуб.V. 86. – Що по титулі, коли чартма в шкатулі Мирн. ХРВ. ст. 385.
По ( = на): Із семип’ядних пищалей гримали,Кишку Самійла по волі поздоровляли Думи. УАН. 49. – При знакомім табуну гуляв кінь по волі Гнід. в. ІІ. ч. І. 57. – Що був тридцять лит у неволі, Двадцять штирі як став по волі Думи. УАН. 45.
4. Прийменник «на».

1. При дієсловах:
Іменник у місцевому вказує місце у властивім і метафорічнім значенні на питання де? Крім звичайного випадку, коли іменник з прийменником на визначає місце (здебільшого поверхінь) як от: сидить на хаті, на камені тощо, широко знає його народня мова замість прийменника в (у) – здебільшого при назвах країн, міст і взагалі містин ).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *